Читати книгу - "Зламані янголи"

— Ковачу, ти не слухаєш, — тепер у його голосі наростав якийсь похмурий ентузіазм. — Це система, що еволюціонує. Це розумна еволюція. Що вона робить, не знає ніхто. Спробуй уявити, що могло би статися з життям на Землі, якби молекули ДНК могли якось примітивно мислити, — уяви собі, як швидко еволюція могла б дійти до нашого теперішнього становища. А тепер помнож цю швидкість щонайменше на мільйон, бо коротковічними ці системи називають не просто так. Коли мені востаннє демонстрували проект, кожне покоління в них жило менше чотирьох хвилин. Що це дає? Ковачу, ми тільки починаємо визначати, що це може дати. Процес моделювали у високошвидкісних конструктах, згенерованих ВШІ, і щоразу виходить щось інше. Одного разу вона сконструювала робогармати, схожі на коників-стрибунців, такі завбільшки, як танки-павуки, але здатні підскакувати в повітря на сімдесят метрів і влучно стріляти під час повернення. Іншим разом вона обернулася на хмару спор, яка розчиняла молекули з вуглецевими зв’язками, ледве їх торкнувшись.

— О. Добре.

— Тут вона не має до цього дійти: тут не так багато військових, щоб це було важливою рисою для еволюційного відбору.

— Але поза тим вона може робити практично що завгодно.

— Так, — менеджер з «Мандрейк» поглянув на мої руки. — Гадаю, що так. Коли активізується.

— І скільки в нас часу до цього?

Генд знизав плечима.

— Поки вона не потривожить вартові системи Суджіяді. Щойно вони почнуть у неї стріляти, вона почне до цього пристосовуватися.

— А якщо ми зараз її підірвемо? Я ж знаю, Суджіяді проголосує саме за це.

— Чим? Якщо ми скористаємось УВ з «Наґіні», вона просто набагато швидше приготується до вартових систем. Якщо ми скористаємося чимось іншим, вона пристосується до цього і, ймовірно, нападе на вартових, будучи стійкішою й розумнішою. Це ж нанозабезпечення. Наноби не можна знищувати поодинці. А деякі з них завжди виживають.

Блін, Ковачу, вісімдесят відсотків знищених нанобів — це еволюційний ідеал, від якого відштовхуються наші лабораторії. Це принцип його існування. Деякі, найсуворіші засранці, виживають, і вони здогадуються, як наступного разу тебе перемогти. Будь-яка, реально будь-яка спроба вивести її з нульової конфігурації робить лише гірше.

— Має бути якийсь спосіб її спинити.

— Так. Для цього потрібні тільки коди завершення проекту. А в мене їх немає.

Я раптом відчув, що стомився, — чи то від радіації, чи то від препаратів. Я подивився на Генда пересохлими очима. Якби я заговорив, у мене б вийшла лише гнівна промова в дусі вчорашньої тиради Тані Вардані проти Суджіяді. Я б тільки тепле повітря переводив. Неможливо розмовляти з такими людьми. Вояками, корпоративними топами, політиками. Їх можна лише вбивати, та й від цього краще практично не стає. Вони просто кидають свої справи, за які береться хтось інший.

Генд прокашлявся.

— Якщо нам поталанить, ми заберемося звідси, перш ніж вона розвинеться надто сильно.

— Тобто якщо Ґеде буде на нашому боці, так?

Він усміхнувся.

— Якщо ти так хочеш.

— Генде, ти не віриш жодному слову в цій фігні.

Усмішка щезла.

— Звідки тобі знати, у що я вірю?

— ЧОНВП. РУКВ. Ти знаєш абревіатури. Знаєш результати роботи конструктів. Знаєш це гране забезпечення, апаратне та програмне. Каррера попереджав нас щодо застосування нанотехнологій, а ти й оком не змигнув. А тепер ти раптом збісився і злякався. Щось не сходиться.

— Це прикро, — він почав підводитися. — Ковачу, більше нічого я тобі не скажу.

Я звівся на ноги швидше й витягнув правицею один з інтерфейсних пістолетів. Він причепився до моєї долоні, наче до джерела живлення.

— Сядь.

Він поглянув на наставлений пістолет…

— Не дурк…

…а тоді — на моє обличчя, і його голос стих.

— Сядь.

Він сторожко опустився назад на ліжко.

— Ковачу, якщо заподієш мені лихо, то втратиш усе. Свої гроші на Латімері, виїзд із планети…

— Судячи з усього, мені зараз усе одно мало що світить.

— Ковачу, я маю резервні копії. Навіть якщо ти мене вб’єш, то лише змарнуєш кулю. Мене перечохлять у Лендфоллі, і…

— Тобі коли-небудь стріляли в живіт?

Він хутко зазирнув мені в очі й заткнувся.

— Це високоефективні розривні кулі. Протипіхотний боєкомплект для коротких дистанцій. Гадаю, ти бачив, що вони зробили з командою Дена. Вони входять повністю, а виходять як мономолекулярні осколки. Я вистрілю тобі в нутрощі, і ти здихатимеш понад півдня. Хоч що там зроблять з твоїм збереженим «я», але тут і зараз ти пройдеш через це. Я одного разу так загинув і кажу тобі: цього варто уникати.

— Гадаю, капітан Суджіяді міг би щось про це сказати.

— Суджіяді робитиме те, що я йому скажу, та й інші теж. На тих зборах ти не знайшов собі друзів, а їм так само, як мені, не хочеться гинути від рук твоїх нанобів з їхньою еволюцією. А тепер пропоную завершити цю розмову цивілізовано.

Я бачив, як він оцінює силу волі в моїх очах, у моїй напруженій поставі. Він не міг не пройти якоїсь психосенсорної обробки для дипломатів, не міг не набути якихось навичок в оцінюванні цього, але підготовка посланців набагато оманливіша за більшість корпоративного біозабезпечення. Посланці висновують щось виключно на основі синтетичної віри. Тієї миті я й сам не знав, вистрілю в нього чи ні.

Він побачив реальний намір. А може, помилився якось інакше. Я побачив, як це осяяння відбилося на його обличчі. Я сховав розумний пістолет. До чого б це призвело, я не знав. Так буває дуже часто. Ось так воно — бути посланцем.

— Це не вийде за межі приміщення, — сказав він. — Я розповім іншим про РУКВ, але з іншим ми зупинимося на цьому рівні. Все інше буде контрпродуктивним.

Я звів брову.

— Все аж так погано?

— Вочевидь, — повільно вимовив він, так, наче ці слова мали неприємний смак, — я переоцінив свої можливості. Нас підставили.

— Хто?

— Ти їх не знаєш. Конкуренти.

Я знову сів.

— Інша корпорація?

Він хитнув головою.

— ЧОНВП — це пакет «Мандрейк». Фахівців із РУКВ ми залучили як фрилансерів, але проект належить «Мандрейк». Секретність максимальна. У «Мандрейк» є такі менеджери, які не гребують засобами. Колеги.

Останнє слово він мало не виплюнув.

— І багато в тебе таких колег?

Він скривився.

— Ковачу, друзів у «Мандрейк» знайти неможливо. Партнери підтримують лише доти, доки це їм вигідно. Поза тим довіряти будь-кому смертельно небезпечно. Це для нас норма. Боюся, я помилився в розрахунках.

— Отже, системи ЧОНВП застосовують, сподіваючись на те, що ти не повернешся з Данґреку. Але ж це якось недалекоглядно, хіба ні? Ну, зважаючи на те, чому ми