Читати книгу - "Затьмарення, Філіп Кіндред Дік"

Через дві години його змусили складати різної форми деталі у відповідної форми заглибини і перевіряли швидкість, із якою він із цим впорається. Фред почувався так, наче він знову в першому класі і йому знову нічого не вдається. Навіть наче тепер йому вдається це ще гірше, ніж тоді. «Міс Фринкел,— думав він,— стара міс Фринкел. Зазвичай вона стояла й спостерігала, як я займаюся цим лайном, надсилаючи мені сигнали „Помри!“, як їх називають у транзакційному аналізі. Помри. Припини існування. Відьомські сигнали. Ціла купа таких повідомлень, аж поки я врешті-решт і справді лажав. Імовірно, міс Фринкел уже померла. Мабуть, комусь таки вдалося надіслати їй зворотний сигнал „Помри!“, і той подіяв». Фред сподівався, що так воно й було. Можливо, спрацював один із його сигналів. Як і з психологами, які проводили тест, він одразу ж відповідав на такі повідомлення, надсилаючи зворотні сигнали.

Однак, здається, це йому не дуже допомагало. Тести тривали далі.

— Що з цим зображенням негаразд? Один із зображених об’єктів зайвий. Вам потрібно вказати...

Він зробив, як йому наказали. Після цього йому показали справжні об’єкти, і він мав простягнути руку і прибрати зайвий об’єкт, а тоді, коли тест було завершено, вибрати зайві об’єкти з усіх «наборів», як вони їх називали, і сказати, що вони мають між собою спільного, якщо таке спільне в них було: якщо ці зайві об’єкти об’єднати в один «набір».

Фред усе ще намагався з цим впоратися, коли вони сказали, що час вийшов і серія тестів закінчилася, попросили його вийти попити кави й зачекати, доки його покличуть знову.

Через деякий час — очікування видалося Фреду збіса довгим — до нього підійшов медик і сказав:

— Вам необхідно зробити ще дещо, Фреде. Нам потрібен зразок вашої крові.

Він простягнув йому папірець: направлення в лабораторію.

— Ідіть по коридору до кабінету з вивіскою «Патологічна лабораторія» і віддайте це їм, а коли вони візьмуть у вас кров — повертайтесь і чекайте.

— Звісно, — похмуро відказав він і пішов, узявши своє направлення.

«Сліди препарату в крові,— зрозумів Фред.— Ось, навіщо їм аналіз».

Повернувшись з патологічної лабораторії до кабінету 203, він покликав одного з медиків і запитав:

— Нічого, якщо я піднімуся нагору поговорити з вашим головним, доки чекаю на результат? Він скоро має піти з роботи.

— Гаразд,— сказав психолог.— Оскільки ми вирішили зробити аналіз крові, на зведення результатів доведеться зачекати набагато довше; так, ідіть. Ми зателефонуємо, коли ви нам знадобитеся. Ви ж до Генка, так?

— Так, — мовив Фред. — Я буду в Генка.

— Сьогодні ви маєте набагато понуріший вигляд, ніж коли ми зустрічалися з вами вперше, — зауважив психолог.

— Перепрошую? — здивувався Фред.

— Коли ви були тут уперше. Минулого тижня. Ви жартували й сміялися. Хоч і були дуже напруженим.

Дивлячись на нього, Фред зрозумів, що це був один із тих двох медиків, з якими він зустрічався раніше. Але він нічого йому не відказав: лише щось буркнув і, вийшовши з кабінету, рушив до ліфта. «От халепа, — подумав Фред. — Уся ця ситуація. Цікаво, хто він з тих двох, — подумав він.— Із завитими догори вусами чи інший... думаю, інший. У цього немає вусів».

«Ви торкнетеся об’єкта лівою рукою, — сказав він сам собі, — і водночас подивитеся на нього правою. Після цього опишіть нам своїми словами...»

Йому не вдавалося завершити цю нісенітницю. Без їхньої допомоги.

Зайшовши до Генкового кабінету, він побачив там ще одного чоловіка, без шифрувального костюма, що сидів у віддаленому кутку, обличчям до Генка.

— Це — інформатор, котрий телефонував нам з приводу Боба Арктора, використовуючи аудіофільтр,— я про нього вже згадував, — сказав Генк.

— Так, — відказав Фред, завмерши на місці.

— Він подзвонив знову, дізнавшись більше інформації про Боба Арктора; ми сказали йому завітати до нас і розкрити свою особу. Ми попросили його з’явитися сюди, і він прийшов. Ти знаєш цього чоловіка?

— Звісно, — відказав Фред, пильно дивлячись на Джима Берріса, котрий сидів, усміхаючись і граючись із ножицями.

Берріс мав зніяковілий і огидний вигляд. «Надзвичайно огидний», — з відразою подумав Фред.

— Ти — Джим Берріс, чи не так? — запитав він.— Тебе коли-небудь арештовували?

— За документами його звати Джеймс Р. Берріс,— мовив Генк, — і він стверджує, що це правда. Раніше його не арештовували, — додав він.

— Що він хоче?

— Що в тебе за інформація? — строго запитав Фред у Берріса.

— У мене є докази того, — низьким голосом мовив Берріс, — що містер Арктор належить до великої таємної організації, яка має добре фінансування, доступ до арсеналів зброї, користується кодовими словами і, ймовірно, збирається скинути...

— Це вже домисли,— перебив його Генк.— Нащо вони нам? Які у вас докази? Нас цікавить інформація тільки з перших рук.

— Лікувався коли-небудь у психлікарні? — поцікавився у Берріса Фред.

— Ні, — відповів Берріс.

— Ти готовий присягнути й підписати нотаріально завірені свідчення в окружного прокурора з твоїми доказами та інформацією? — продовжив Фред. — Згоден постати перед судом і присягнути на?..

— Він уже запевнив, що готовий,— перебив його Генк.

— Мої докази,— мовив Берріс,— більшості з яких у мене зараз із собою немає, проте я можу вам їх принести пізніше, це — аудіозаписи, які я зробив, підслуховуючи телефонні розмови Роберта Арктора. Я маю на увазі, у той час, коли він не знав, що я підслуховую.

— Що це за організація? — запитав Фред.

— Я вважаю, що вона... — почав було Берріс, але Генк махнув рукою, щоб той припинив. — Це — політична організація антидержавного спрямування, — сказав Берріс, і хоча він пітнів і дещо тремтів, утім, мав задоволений вигляд. — З-за кордону. Ворог Сполучених Штатів.

— Який зв’язок має Арктор із джерелом Препарату С? — спитав Фред.

Закліпавши очима, а тоді облизавши губи і скривившись, Берріс мовив:

— Це все є в моїх... — він запнувся. — Перевіривши всю мою інформацію, тобто мої докази, ви, безсумнівно, дійдете висновку, що Препарат С виробляється іноземцями, які мають на меті знищення США, і що містер Арктор загруз у цій справі по лікті...

— Можете назвати конкретні імена ще когось з цієї організації? — поцікавився Генк. — Осіб, із якими зустрічався Арктор? Ви ж розумієте,