Читати книгу - "Грона гніву"

дев’ятнадцяти років, симпотна. Так він мені каже: «Хотів би ти з нею побратися?» Прямо отак мені й каже. «А сьогодні,— каже,— танці, чи хотів би ти піти?» Мені оце каже — мені! — В очах закипіли сльози і витекли з червоної ямки.— От колись — бачить Бог — буде у мене в кишені розвідний ключ. От говорить таке при всіх, а сам на мене поглядає, просто на моє око. Та от зберуся — і макітру йому розтрощу, оцим ключем — вкручу та потихеньку почну викручувати.— Він задихався від люті.— Потихеньку почну викручувати, о гак, просто до горлянки роздеру.

Сонце сховалося за горами. Ел подивився на звалище розбитих автомобілів.

— Отам, диви, Томе! Схоже на 25-й чи 26-й.

Том обернувся до одноокого.

— Ти не проти, як ми подивимося?

— Чорт забирай, ні! Що хочете з клятих речей беріть.

Вони попрямували заправною станцією вздовж автомобілів-мерців, іржавих седанів, скинутих заїжджених шин.

— Певен, що це 25-й! — закричав Ел.— Можна нам піддон одкрутити, містере?

Том став навколішки і зазирнув під машину.

— Піддон майже зірвали. Одного шатуна нема. По-моєму, один лишився.— Він заповз під машину.— Еле, візьми кривошип і покрути.— Він похитав стрижень на валу.— Майже засох.— Ел поволі покрутив кривошип.— Легше,— крикнув Том. Він підняв із землі тріску і зішкріб з країв підшипника мастило.

— Ну як — не тугий? — спитав Ел.

— Ну, трохи теліпається, але не так зле.

— Зношений? Які прокладки?

— Прокладки є. Не все оглянув. Так, з ним о’кей. Тепер легше покрути його. Тепер легко вниз — туди! Біжи до вантажівки, принеси інструменти.

— Я дам тобі ящик з інструментами,— сказав одноокий.

Він попрямував до покинутих на вічний спочинок іржавих автівок і за мить повернувся з бляшаною коробкою, де були інструменти. Том вигріб торцевий ключ і подав його Елові.

— Відкрути. Але стережися, не чіпай прокладок, не лишай болтів, і зі шплінтом обережно. Поквапся. Вже сутеніє.

Ел поліз під машину.

— Нам тре’ гайкового ключа,— крикнув він.— Одною шведкою не обійдешся.

— Кричи голосніше, як тре’ помогти,— сказав Том.

Одноокий безпорадно стояв.

— Я допоможу, як треба буде,— сказав він.— А знаєте, що цей сучий син утнув? Заявляється в білих штанях. І каже: «Майнемо — на своїй яхті покатаю!» Ні, я його вколошкаю колись! — Подих йому вривався.— Я з жінками не водився — через око. А він отаке теревенить.

Тяжкі сльозини прорили доріжки в його брудному обличчі, потікши біля носа. Том нетерпляче мовив:

— Чого ж ти тоді тут стирчиш? Ти ж не на прив’язі.

— Та легко сказати. Нелегко це — одноокому роботу знайти.

Том обернувся до нього.

— А тепер поглянь на себе, приятелю. Як слід око розплющ. Увесь брудний, смердиш. Сам на жалощі напрошуєшся. Тебе аж забира від цього. Сам себе жалієш. Звісно, нащо ти такий жінці — з оком вирваним. Та зав’яжи око, умийся. І нікого ти розвідним ключем не розтрощиш.

— Легко тобі, хлопчино, казати, а без ока важко,— мовив чоловік.— Не можу світу бачити як усі. І здалеку ні чорта не бачу. Усе зливається, пласке, як шмата.

Том сказав:

— Ну й дурня. Знав колись я одноногу повію. Гадаєш, вона за півціни десь у закамарку віддавалася? Ні, далебі! Відбою від клієнтів у неї не було, ще й півтора долара над усе брала. Вона казала: «А скільки ти разів з одноногою спав? Та жодного!» — отак і казала. «Гаразд,— каже.— А зі мною таке задоволення на додачу одержиш, і півбакса за це давай!» Господи, ото вона давала, а хлопці таке щастя одержували. Казала, що удачу приносить. А ще я одного горбаня знав у Мак... ну, у місці, де був. Жив лише з того, що дозволяв людям свій горб помацати — на щастя. А у тебе, Ісусе Христе, усього ж тільки ока нема.

Одноокий промовив, затинаючись:

— Ну, Ісусе, я ж бачу, що мене стороняться, от і я сторонюся.

— Та покинь до дідька. Тицяєш ото, як корова зад. Любиш жалітися. Нема чого. Білі штані собі купи. А то, закладаюсь, усе валяєшся в ліжку п’яний як чіп і рюмсаєш. Еле, тре’ допомогти?

— Ні,— відповів Ел.— Я оцей кутовий зняв, він легко зійшов. Намагаюся поршень зняти.

— Диви не вдарся,— сказав Том.

Одноокий стиха промовив:

— Гадаєш... мене... хтось... може?..

— Атож,— відповів Том.— Ти жінкам кажи, що в тебе замість ока дещо інше виросло.

— А в яких ви, приятелі, справах їдете?

— У Каліфорнію. Усією родиною. Щоб там роботу мати.

— Ну, а як гадаєте: міг би я там отримати роботу? Якщо чорну пов’язку на око надіну?

— Чом би й ні? Ти ж не каліка.

— Ну... а можна мені з вами, хлопці, поїхати?

— Христе мій, ніяк. Ми вже так напхалися, до чорта, що яблуку нема де впасти. Ти якось по-іншому діставайся. У тебе тут барахла повно, збери машину та й рулюй.

— Може, і порулюю, їй-бо, правда,— озвавсь одноокий.

Зачулося лязкання металу.

— Я вийняв,— крикнув Ел.

— Добре, неси сюди, глянемо.

Ел простягнув Томові поршень, шатун і нижню половинку підшипника. Том витер підшипник від бабіту й роздививсь як слід.

— Про мене, пристойно вигляда,— сказав він.— Далебі, якби у нас світло було, скінчили б сьо’дні ввечері.

— Слухай, Томе,— мовив Ел.— Мені ось що думається. У нас затискача нема. А з кільцями стільки клопоту буде.

— Знаєш, хлопче,— сказав Том,— мені колись порадили обкрутити кільця тонким латунним дротом, він затисне.

— Так, але як ти дріт знімеш?

— Не тре’ знімати. Розплавити — та й годі.

— Краще б мідний дріт.

— Він не такий цупкий,— сказав Том і обернувся до одноокого:

— Є латунний дріт?

— Не знаю. Думаю, десь валяється. А як ти гадаєш: де можна дістати пов’язку на око?

— Не знаю,— сказав Том.— Поглянемо, який у тебе там дріт.

У залізному сараї вони порпалися в коробках, доки не знайшли котушку. Том вставив шатун у лещата й щільно обмотав дротом поршневі кільця, натягуючи на них дріт і подекуди підганяючи зв’язки молотком; потім він загнав поршень в отвори і постукав по них, переконавшись, що все щільно обтягнуте. Помацав поршень, запевнившись, що все підігнане — і кільця, і дріт. У сараї вже стемніло.