Читати книгу - "Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє"

— Найпростіше за почерком, хоча його можна змінити… — закушую губу і намагаюся придумати, як змусити Даяну щось написати.

— В Даяни не такий почерк. Він мудрований і дрібний, — вставляє Макар. Цієї хвилини я хочу вірити, що в ньому говорить справедливість, не захист.

— Почерк можна змінити, якщо тренуватись. Але як правило для таких дитячих сутичок людей влаштовує і компроміс, — встрягає Марк, — тобто літери залишаться в основному схожі: округлість, наприклад, залишиться, у от нахил або величину можна змінити. Вона ж не профі, мистецтвом володіти.

— Але перевірити все-таки треба, — Таїни слова звучать тихо, але суттєво й ми дружно киваємо.

— Зараз влаштуємо, — Макар дістає телефон, тицяє по екрану і дзвонить, — Тім, підійди до розкладу. Батько мені подарунок на закінчення магістратури готує, причепився, щоб по можливості всі, з ким я дружив у школі та універі написали мені щось, а вони потім це в електронну версію перенесуть, — Тім, мабуть, щось каже, — нє, електронка, батя сказав, без душі, — він слухає, а потім усміхається, — Так, дякую, п'ять хвилин.

— Батько? — збентежено дивлюся на нього, — вони повірять?

— Вони не знають мене, Рішо, — відповідає мені і дивиться довгим поглядом. Щось у мені надламується. Стіна, яку я встигла між нами збудувати.

— Гарна ідея, — хвалить Марк, руйнуючи атмосферу. Правильно, не час і не місце.

— Є якийсь зошит? — питає в нього Вітров.

Марк лізе в ящик, дістає якийсь блокнот і простягає Макару:

— Підійде?

Вітров лише киває і виходить із кабінету. Його немає якось занадто довго. Насправді хвилин десять, але для людини в очікуванні довго. Входить і кладе відкритий блокнот викладачеві на стіл.

«Ти найкраща людина, яку я знала. Дуже сумую за тобою і чекаю на зустріч! Даяна». — І сердечко.

Макар уважно стежить за моєю реакцією, Тая коректно не дивиться, а Аланьєва тут не кіно, а серіал. Друга серія.

— Почерк справді зовсім інший. Абсолютно, — виходить трохи сипло і я мушу прокашлятися перед тим, як продовжити, — якщо не вона і не Ксенія, то хто?

— Ксенія? — піднімає брову Макар.

— Федорова. Вона ж закохана в тебе, — знизую плечима.

— Вона закохана в усіх! — пирхає Аланьєв. Ну так, ось хто точно знає!

— І як ви дізналися, що то не вона?

— Я відправила повідомлення на обліковий запис, коли була поряд з Ксюшею і нічого, — чого вже темнити? Кажу як є.

— М-да. Ще б повітряну кульку з питанням їй кинули, — викривлює губи Вітров, — гаразд вони, а ти, Марку?

— А я пропонував їй найняти охорону і не грати у слідопитів. Це непотрібні ігри. Напевно, можна дізнатися, пробивши ай-пі адресу. Але вона могла писати звідки завгодно. Від подруги, наприклад! Із Даяною теж неясно. Може справді натренувалася дівка. І потім, — Марк міцніше стискає Таю у своїх руках, — скільки хворих по тобі божеволіє? Усіх перевіриш?

— Не перевіриш, — киває Макар і, зчепивши руки в замок, — тоді варіант тільки один: якщо це Даяна, вона зрозуміє і припинить. Тім сказав їй: «Який гарний почерк», дурною вона ніколи не була. Але Марк має рацію, кожного ми не обшукаємо.

Кабінет занурюється у тишу. Кожен прокручує в голові варіанти, але цей справді здається єдиним можливим.

— Пропозиція щодо охорони в силі, Аріно, — нагадує Марк, відчиняючи перед нами двері, — Такий ранок зіпсували, Шерлоки, — бурчить Таї, коли ми виходимо.

— Здається, ми зірвали їм плани, — пирскає Вітров, і я посміхаюся, — Я заїду за тобою після пар, і ми поговоримо, — він ставить мене перед фактом, а я лише киваю. Завжди краще поговорити, аніж бігати.

— Я сьогодні до третьої.

— Знаю.

Ми стоїмо один навпроти одного. Очі в очі. А потім він повертається та йде. Але тільки для того, щоб повернутися о третій.