Читати книгу - "Будь зі мною, Анна Пахомова"

 Антон зайшов на кухню, і зіткнувся з хлопцем років двадцяти п’яти з модних окулярах і синій смугастій сорочці. Він потиснув Віталію руку.

- Ну ти і набрався учора… сусід, - фиркнув Віталій. – Моя б воля ночував би ти на лавці під поїздом, та Аліна не дала. Каже вперше тебе таким бачить. Шкода, ти вчора був не в настрої говорити про своє горе.

- Залишились ще в світі добрі люди, дякую, - Волков кивнув Аліні. – Кран відремонтували?

- Ти навіть не уявляєш як я тобі вдячний, що ти до нього не поліз. Там змішувач за триста баксів, сумніваюсь що ти маєш відповідний досвід ремонтів такої делікатної сантехніки.

- А ти його полагодив? – балакучий Віталій дратував своєю життєрадісністю.

- Я зробив краще -  я оплатив майстра!

- Розумно.

Волков відставив чашку. Він має бути вдячним цим людям, що подбали про нього в п’яному стані. Але замість того Антон почувався невпевнено, як на тонкій кризі. І дуже незручно. Він відсунув ще далі недопиту каву.

- Ще раз дякую, і перепрошую за незручності. Але мені вже час.

І вчинив втечу з цієї гостинної квартири.

Першим ділом Антон пройшовся до свого автомобіля. Звісно до бару  в якому він пиячив було не так  і близько, але сирий ранок діяв на кшталт холодного душу і добре очищував мізки. Тому Антон замінив довгою прогулянкою звичну ранкову пробіжку. Потім повернувся в додому і прийняв гарячий душ.

Зазвичай спорт і вода добре допомагали Антону відновити душевну рівновагу. Але сьогодні це не вдавалось. Звісно його мучила совість. Він кілька разів перевіряв Вірину сторінку в соцмережі. Чи не змінився у неї статус. Чи не написала чогось нового. Чи страждає вона так, як зараз він?

Здавалось що його душу пропустили через м’ясорубку, і всі накази самому собі не думати про дівчину розбивались на друзки. Він мусить її відпустити. Але натомість тільки дужче нудився за Вірою. І мучився докорами сумління, що так вчинив з нею.

Волков вийшов з душу і помітив на телефоні сповіщення про пропущений виклик. Неочікувано  в його душі здійнялась хвиля надії – невідомо чого він сподівався, що можливо це Віра зателефонує. Він навіть не уявляв навіщо б вона це могла зробити. Може б сказала, що його затія з цим розірванням стосунків помилкова, і їм треба спробувати все спочатку. І, можливо б, Антон піддався б на її вмовляння.

Та кого він намагається обдурити – він мріє піддатись на вмовляння. Мріє вткнутись носом в її шию, вдихати повними грудьми її солодкий запах, відчувати як б’ється жилка біля його губ, як робить дівчина вдих і від того її налиті яблучка грудей впираються в його тіло.

Але дзвонив Вадим:

- Ти де пропав, шеф? Я вирахував вашу екстрасеншу. Навіть не повіриш як тупо!