Читати книгу - "Будь зі мною, Анна Пахомова"

- Тримайся, маленька! Я вже лечу!

І так якось спокійніше стало, чи затишніше, від того, що є на цьому світі людина, якій вона не байдужа. А кажуть, що жіночої дружби не буває! То кохання не буває. Є тільки змова про взаємне використання один одного, поки другому не надоїсть. Тоді тебе викинуть як пережовану жуйку, і підуть шукати кращого. Саме так зробив Антон. Використав її, і дав відсіч її почуттям. Але ж вона і не просила у нього багато!

Коли Віра прийшла додому Лара чекала її біля під’їзду. Дівчата обіймались, і Віра ледь знову не розревілась від вдячності і полегшення. Але подруга не дала. Завела в квартиру, як маленьку дитину, заварила гарячого чаю, розклала на столі шоколадні цукерки, зефір, мармелад.

- Це ж чисте вбивство для фігури! – спробувала обуритись Віра.

- Це швидка доза ендорфінів, - додаючи до всього ще й зв’язку бананів повідомила Лариса. – Треба ж тебе до тями приводити.

Засвистів блискучий чайник, сповіщаючи що окріп для чаю готовий. Лариса похазяйнувала, розливши чай в чашки.

- А тепер розповідай все-все!

І Віра розповіла. І про страхи свої, і про сподівання, і як воно все обернулось.

 - Ну ти даєш! Такого про себе понапридумувала, - не витримала зрештою Лариса Віриних спроб самоприниження. – Якщо він тебе покинув через твою руку, то він козел. І мізинця твого не вартий. Але  я думаю справа не  в цьому. І, мабуть, дійсно є ще якась жінка.

- Але навіщо він тоді давав надію, - Віра в запалі стукнула долонею по столу, як робив її батько коли сердився.

- Ну ти на себе глянь – молода, сексуальна, красива, ще й пропонує секс без зобов’язань! Вірка, та хто б на його місці встояв!

- Скажеш, - аж розгубилась від компліментів Віра. Але шоколад вже зробив свою справу, настрій покращився і плакати не хотілось.

- Та він ще лікті кусатиме, коли зрозуміє що втратив, - запевнила Віру Лариса. – І твій святий обов’язок, зробити так, щоб Волков справді пошкодував. Як Жидкін за мною!

- Лара, я ж не ти, - Віра справді не уявляла, як себе вести щоб хтось пошкодував.

- І добре, що не я, - погодилась подруга.

- Стривай, а з чого ти  узяла, до Дмитро Валентинович шкодує?

- А вгадай хто мені вже сьогодні тричі телефонував? – самовдоволено посміхнулась Лариса. – Хто мріє зі мною зустрітись? Ага. Угадала. А я йому сказала, щоб чекав, бо один телепень розбив серце моїй подрузі.

- То ти через мене на побачення не пішла? – трішки здивувалась Віра. – Оце я розумію подруга! Як же я тебе люблю, моя мила!

 І Віра таки розплакалась. Але від розчулення і вдячності. А Лариса теж зашморгала, втираючи сльози чи то від солідарності, чи за чимось своїм. Довелось діставати ще цукерок, і шоколадне морозиво. Потім вони те все їли, дивились телевізор, сміялись і плакали вперемішку. Але на душі вже не була так тужливо.

- Ніколи зі мною такого не було, - нарешті констатувала Віра, зрозумівши, що її емоції скакають як навіжені атракціони – то плакати хочеться, то вбивати, то смішно з самої себе.

- Ну ти ж і не закохувалась ніколи, - позіхаючи пояснила Вірі Лариса. – Ти знаєш, тебе в універі навіть «Ельзою» за очі кличуть. Бо у тебе крижане серце. Ні на кого уваги не звертала стільки років.

- Може  і краще, що не звертала, - погодилась Віра, і теж позіхнула. – Залишишся у мене на ніч?

- Та куди ж я тебе подіну, - погодилась Лариса. – Але якщо пообіцяєш не розкисати, і влаштувати тому Антону справжній джихад!

Антон прокинувся від того, що хтось торсав його за плече.

- Прокидайся, сплячий не-красунчик, - посміхалась над ним Аліна.

Дівчина була одягнутою в зелену сукню з кокетливим мереживним комірцем. Волосся вона встигла заплести в косу. Тільки нафарбуватись не встигла, від чого виглядала молодшою і привабливішою ніж завжди.

- Що? – прохрипів сухим і шорстким, як неякісний туалетний папір голосом Волков, і покрутив головою. Був сірий похмурий день за вікном. І абсолютно невідома йому кімната по цю сторону фіранок.

- Я на роботу спізнюся, якщо ти й далі спатимеш, - Аліна знову тепло посміхнулась. – Каву наливати?

Волкову було незручно. Особливо тому, що він не пам’ятав, що було після того, як він потрапив  тепло її квартири. Невже між ним і Аліною щось було? Чоловік зазирнув під тонку ковдру і виявив, що він без штанів, але в трусах і футболці. Це не внесло ясності в ситуацію.

- Налий.

Антон повертів головою, і знайшов на стільчику свої штани і светр.

- Слухай так незручно, - нарешті знайшовся із словами він

- Та все нормально, де кухня, сподіваюсь пам’ятаєш, - і дівчина тактовно залишила Волкова на самоті щоб він міг одягнутись. Не дуже то схоже, що між ними щось було, але біла пляма в його пам’яті все одно бентежила.

Він силився згадати – хто його роздягнув, і що при цьому відбувалось, але тільки бентежився все сильніше. В грудях розливався холодок. Ситуація була з присмаком дежавю. Саме так він починав свої стосунки з Олесею. Студентська пиятика, гульки до ранку, і провал в пам’яті. А прокинувся він поруч з Олесею.

Антон натягнув штани і вийшов з спальні. Ще б вмитись. І пригадати де він подів свої ключі від квартири. Мабуть, замкнув в автомобілі. А автомобіль залишив на парковці перед баром, бо викликав таксі.

- Алін, - Волков навіть свої шкарпетки під джинсами знайшов. А от слів, що запитати про найбентежніше підібрати не міг: – А ми..?

- Ви - що? – з насмішкою пробасив чоловічий голос із кухні, і Антон взагалі втратив розуміння, що ж з ним відбулось.

- Твоя кава готова, - озвалась Аліна. – Знайомся, це Віталій, мій хлопець.