Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

— Ти зараз серйозно? — з розчаруванням запитав Алекс, все ще намагаючись якось заглянути в один з пакетів. Я штовхнула його в плече й він незадоволено хмикнув.

— Міс Даймонд, це було доволі боляче, — відповів він, скривившись.

— Містере Грей, це теж було доволі невиховано з вашого боку, — зауважила я. Мені подобалися наші словесні перепалки, хоча це й було доволі кумедно.

— Та невже? — Алекс наблизився до мене впритул й почав лоскотати.

Я спробувала втекти від нього, але він наздогнав мене на другому поверсі й поніс на руках у свою кімнату. Лише коли ми опинились всередині, він опустив мене на землю. Я поклала руки на його груди й почула його збите дихання.

— Цікаво, через 30 років ми теж будемо такими? — раптово запитав Алекс. Я задумливо глянула на нього.
— Якими? — поцікавилась я.

— Такими ж шалено закоханими, як сьогодні, — відповів він, примружуючи очі через яскраве світло, що пробилось в кімнату. Ми разом сіли на ліжко, не відриваючи погляду один від одного.

— Ніхто з нас не знає що буде завтра. Можливо, ти зустрінеш іншу дівчину, яка тобі подобатиметься не менше, ніж я.

Алекс насупився через мої слова та поклав голову мені на плече.

— Діамантику, для мене не існує кращої дівчини, ніж ти. Запам’ятай це раз і назавжди. Зараз я трохи злюсь через твої слова, але я все одно кохаю тебе й нічого та ніхто не змінить моїх почуттів до тебе. — Мені стало соромно за власне припущення, адже Алекс мав рацію та ніколи не давав мені приводу для сумнівів.

— Ти обіцяєш кохати мене вічно? — запитала я.

— Так, — твердо промовив він.

— А якщо я зроблю тобі боляче? — Мені б звісно не хотілось робити щось подібне, але я все ж вирішила запитати. Життя буває непередбачуване.

— Це б нічого не змінило. Я кохатиму тебе навіть попри біль.

— І я тебе теж, — призналась я.

— А чому ти вирішила про це запитати?

— Багато закоханих сваряться через якісь дурниці, роблять боляче один одному й починають ненавидіти один одного. Мені б не хотілось, що б з нами також так сталось.

Алекс широко усміхнувся й міцно мене обійняв.

— Жодні дрібниці не зможуть стати між нами. Я не дозволю нікому зруйнувати наше кохання, чуєш? Просто довірся мені. Я ніколи не нашкоджу тобі й не підведу. — Я поглянула в його яскраві карі очі, які дивились на мене з великою надією й схвально кивнула.

— Разом назавжди?

— Разом назавжди…