Читати книгу - "Бурштиновий Меч 3, Ян Фей"

,

Не роби інтриг проти маленької дівчинки, — роздратовано подивився на неї Брандо. Він знав, що донька прем’єр-міністра навмисне знущається з нього, я поклав їй у намет трохи їжі. Вона це побачить.

?

Чому б вам не подарувати її їй особисто?

У неї не так вже й багато, але вона дуже дорога. Ми не можемо забрати цю дрібницю. Брандо перевів подих і відповів.

Вона дуже мила дівчинка, чи не так?

Брандо роздратовано подивився на неї. Дельфайн це не хвилювало і лише жестом запросило його сісти поруч з нею. Брандо на мить був приголомшений. Потім він побачив, що Дельфайн вже розстелив ковдру, яку вона йому дала раніше.

.

Брандо якусь мить завагався, але чомусь сів.

Він відчув, як голова Дельфайна нахилилася до нього. Ледь вловимий аромат волосся молодої дівчини затримався на кінчику носа. За мить, перш ніж він встиг заговорити, дівчина вже сказала: Ви починаєте сумніватися в правдивості того, що я сказала раніше, мій пане?

Трохи

Не хвилюйтеся, те, що я сказав, є правдою. Але принаймні поки що дозвольте мені трохи помріяти, гаразд? — ледь чутно відповів Дельф’єн.— Бо я теж дуже втомився, пане мій.

Брандо відкрив рота, ніби хотів її переконати, але коли слова прозвучали, він не зміг їх вимовити. Відродження сім’ї Нідвен було одержимістю Дельфайна, і як він міг не бути таким же?

Якби не через цю одержимість, як він міг прийти сюди, у цей світ під назвою Вонде. Через це дві його душі злилися в одну. Як він міг знати стільки людей і переживати стільки всього?

Він підвів голову, і його погляд стежив за іскрами багаття, що здіймалися до неба.

,

У туманну ніч здавалося, що крізь туман пробивається зоряне світло. Багряний місяць Мойя висів над зоряним небом. Це було схоже на описане в міфах і легендах, де боги використовували очі зірок, щоб спостерігати за цією землею.

.

Такою була доля і пульс цього світу.

.

Це об’єднувало всіх разом.

.

Багряний місяць Мойя.

?

Великий князь Стік обернувся з балкона. Над поверхнею Піднесеного внутрішнього моря, яке не змінювалося протягом тисячоліть, на небі висів яскравий місяць. Щогла стояла високо в темній гавані, але мовчала. Здалеку було чути тільки шум хвиль. Отче Фергюсон, я думаю над питанням, яке мені цікаво, чи місячне світло, яке ми бачимо сьогодні, також походить з чудової епохи тисячолітньої давнини. Можливо, немає великої різниці між тим, що бачили два покоління?

Ти занадто сентиментальний, мій Господи.

!

Важко не бути сентиментальним. Час летить, і незліченна кількість речей у світі смертних занепала і змінилася, але деякі речі завжди були унікальними. Це дійсно можна позаздрити. Навіть якщо ми знаємо, що за цим повним місяцем стоїть наш великий ворог, я все одно хочу бачити це місячне сяйво, поки я живий. Я хочу побачити прекрасні пейзажі Піднесеного внутрішнього моря і наш прекрасний світ. Можливо, це так звана біда смертних. Через те, що вони занадто короткі, вони прив’язані до вічної краси.

.

Це тому, що ми дуже любимо цю землю. Землю під ногами ми називаємо своєю Батьківщиною. Це земля, яка нас народила. З дитинства я знайомий з усім у цьому місті. Я був свідком процвітання та розвитку Клоак-Бей. Одного разу я покинув це місце, щоб зробити собі ім’я. Але, покинувши посаду єпископа-скіпетра, я повернувся сюди на старості, тому що ця земля дала мені життя. У момент моєї смерті я хочу повернути всі його дари в колиску і додому, які він мені подарував.

.

На жаль, пані Марті судилося пожартувати над нами, двома старими, — з усмішкою сказав великий князь Стік. Адже тільки один з нас може спокійно відпочити тут, а інший покине це місце живим. Можливо, через довгий-довгий час люди цієї землі не зможуть повернутися на батьківщину.

Але у нас вже є відповідь, чи не так?

Спасибі тобі, мій старий друже. Великий князь пильно подивився на другу сторону. Власне, я вам дуже заздрю. Так само, як і ви, я теж виріс на цій землі. У ці дні спогади, які я давно повинен був забути, ставали все яснішими і яснішими. Я раптом згадав усе, що відбувалося під міськими стінами, на тій вулиці, у тому лісі. Я згадав свою бабусю, яка давно померла, млин, який знесли перед Шестиденною війною, і якусь депресію за містом

.

Боже мій, я ніколи не думала, що пройшла тут стільки днів. Від моєї юності до розквіту мого життя, від розквіту мого життя до середини мого життя, а потім до старості. Очі великого князя були трохи вологими. Тільки коли я їх втрачаю, вони здаються дуже цінними.

Отже, мені пощастило. Священик ледь помітно посміхнувся. Але ви повинні забрати нашу надію звідси. Я буду відпочивати в сьогоденні, а ти обіцяв мені, що повернеш сюди майбутнє.

.

Великий князь кивнув і поплескав священика по плечу. Це, безперечно, був грубий жест, але в той момент це нікого не хвилювало. Ходімо, сказав він. Ходімо назустріч нашим гостям, Блаженним Премудрості. Раніше ми були ворогами, а тепер маємо сісти разом і прийняти рішення для нашого спільного майбутнього.

Все непередбачувано, друже.

Так, все непередбачувано.

1363

Розділ 1363

У центрі району Клоак-Бей, Дорбіан. Порт був побудований на тлі гори, а сіра міська стіна розділяла місто на три області зверху вниз. Оскільки більшість будівельних матеріалів складалися з граніту та вапняку, яких було багато в довколишніх горах, місто мало загальний сірувато-чорний колір. Площа, вулиці, бунгало і церкви були однотонні, як товстий чорний відбиток.

Місто кишіло людьми. Чорний потік людей повільно рухався на південь, до південних і південно-східних воріт міста Дуо Бянь. Частина людей вже покинула місто і з’явилася на рівнинах на південь від міста Дуо Бянь. Люди везли звірів, екіпажі та коней усіх розмірів. Це була сцена втечі, рятуючи своє життя.

-

Незважаючи на те, що в мерії велися переговори, в будь-якому випадку міграція Клоак-Бей була неминучою. Дворяни ще не оголосили цієї новини, але цивільне населення нижчого класу було надзвичайно чутливе до атмосфери війни. Вони давно відчули запах бурі.

,

Під куполом ратуші Дорбіана переговори між двома сторонами тривали цілу ніч. Рано-вранці прибув у прибережну зону. Над похмурим морем у далекому небі самотньо пливли три-чотири