Книги Українською Мовою » 💛 Любовна фантастика » Твої очі, Валерія Оквітань 📚 - Українською

Читати книгу - "Твої очі, Валерія Оквітань"

369
0
14.12.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твої очі" автора Валерія Оквітань. Жанр книги: 💛 Любовна фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 73
Перейти на сторінку:

Галина сіла на ліжко у ногах дівчини, погладжуючи її.

Зої на це було нічого відповісти. По суті, жінка правду говорила. Однак, як цю інформацію донести до власного мозку?

— Я так розумію Андрій вже в курсі?

— Звісно. — Кивнула жінка, легко проводячи руками по ногах дівчини. — Інакше не могло бути.

— Я можу запитати тебе про особисте? — Просто поцікавилась вона, після затяжної паузи між ними.

— Питайте. — Зітхнула вона.

— Я знаю, що ти попросила Ладу не з’являтись в будинку…

— Я не просила її не з’являтись. — Різко перебила Зоя, незадоволена неправильно підібраними словами. — Просто знаходитись в одному будинку з нею для мене… Нестерпно.

— Нехай так. — Відмахнулась жінка. — Думаю, ти правильно зробила. Вони ніколи не були сім’єю. Прокляття для двох, і разом не можуть і окремо також. Я не говорю тобі для того, щоб задобрити тебе.

— Для чого тоді? — Скептично підняла брову дівчина, дивуючись подібній розмові.

— До того, що щоб між тобою й Андрієм не було. Пам'ятай, що в них З Ладою подібний зв’язок. І він ні до чого доброго не привів. Зруйнував їм обом життя. А все тому, що дивились вони в різні боки. — Галина перевела подих. — І Віктора учать обидвоє

Ця розмова не подобалась Зої все більше і більше. А згадка про Віктора так й геть згубила нанівець позитивну нитку.

Десь в надрах ліжка завібрував телефон, про який дівчина вже й думати забула. Налякавшись, що його звук може почути помічниця, вона швидко сіла, прикриваючи те місце ковдрою, а потім і зовсім випалила грубо:

— Ви мене вибачте, але я б хотіла бути на самоті.

— Звісно. — Розгублено затараторила жінка. — Звісно. Я піду, нічого мені в тебе засиджуватись, ти маєш рацію, до того ж скоро Андрій Юрійович приїде додому, треба підготуватись.

Як тільки за жінкою закрились двері. Зоя дістала телефон з-під ковдри, розблоковуючи його.

“Пташко, пташко. Ти мене розчаровуєш. Вже вечір, а від тебе жодної звісткочки. Невже нічого не знайшла?”

Зоя роздратовано кинула телефон екраном вниз. Вона не планувала віддавати флешку Вікторові.

Взагалі думала не контактувати з ним. Він її обманув, а вона мала йому потакати. Не бути цьому. Вона може молода, але не вчора народилась і гордість мала.

Знову звук вхідного повідомлення змусив дівчину звернути увагу на телефон.

“Чи може ти хочеш переконатись у всьому самотужки?”

Зоя не знала, що й думати. Переконатись у чому? В тому, що він брехун. Так це вона ще з першої їхньої зустрічі дізналась.

Дівчина роздратовано набрала йому повідомлення, з побажанням котитись куди подалі, але не встигла його відправити, бо на екрані засвітився знайомий номер.

Він їй телефонував. Віктор.

— Невже ти не побоялась взяти слухавку, пташко. — Веселий голос Віктора пролунав, які тільки дівчині здійняла слухавку. — Ти ростеш просто на моїх очах. На моїх червоних очах.

— Я якраз писала вам повідомлення, що не буду вам нічого передавати. — Сміливо повідомила дівчина, піднявши підборіддя доверху. Так вона почувала, що говорила впевнено, Зоя це і було далеко від реальності.

— Та ну. Такі серйозі заяви. — Засміявся чоловік. — Ти що образилась на мене?

— Ви обіцяли мені, що я позбудусь нашого з Андрієм зв’язку, а на ділі я отримала зовсім інше.

— Та годі. Тобі ж сподобалось.

— Ми не про це домовлялись. — Тихо сперечалась з ним дівчина, так, щоб ніхто не почув, що вона розмовляла телефоном, якого в неї бути не повинно було.

— Пропоную нову домовленість. — Раптом серйозно мовив чоловік, без граминки веселощів. — Ти віддаси мені флешку самостійно. В іншому випадку я зроблю все, аби ти знову повернулась до своїх батьків. Або до Сергія.

— Ви не зробите цього. Андрій не допустить.

— Дні твого Андрія вже злічені, пташко. — Сказав він і різко замовк. — Я пропоную тобі подбати про його долю. Принесеш мені флешку і я подумаю над тим, щоб йому було менш болісно падати.

Зоя судомно перебирала шляхи того, як їй правильно вчинити, і, як на зло, нічого дійсно доброго не спадало дівчині на думку.

— Поки ти там думаєш. — Пролунало знову в слухавці. — Я відправлю свого водія, аби забрав тебе. А ти скористайся допомогою Галини, аби вибратись з дому. Даю тобі для цього годину.

Віктор завершив розмову, залишаючи дівчину в розгубленості. Зоя кількома хвилинами раніше, ховала телефон від жінки, аби вона тільки не помітила його. А вона про все знала.Тепер потихеньку пазл в голові дівчини остаточно склався. Вона знала про те, що Віктор наказав мені знайти флешку. І та зустріч біля дверей його кабінету не була випадковою.

Одне питання цікавило дівчину. Чому Віктор не доручив це завдання Галині. На неї б точно ніхто не подумав. Чому саме вона мала передати йому флешку. Яка її роль в його грі?

Вирішивши знайти жінку, Зоя попрямувала зі своєї кімнати на кухню, сподіваючись отримати хоч якісь відповіді.

1 ... 61 62 63 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твої очі, Валерія Оквітань», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твої очі, Валерія Оквітань"