Читати книгу - "Гра престолів"

— Міледі,— обернувся він до Кетлін,— вам тут більше робити немає чого. Якнайшвидше повертайтесь у Вічнозим. Якщо приходив один убивця, можуть прийти й інші. Хай хто хотів Бранової смерті, він дуже скоро знатиме, що хлопець вижив.

— Я сподівалася побачитися з дівчатками...— мовила Кетлін.

— Не надто мудре бажання,— втрутився Мізинчик.— У Червоній фортеці повно цікавих очей, та й діти не вміють тримати язика за зубами.

— Його правда, люба,— сказав Нед, обіймаючи її.— Бери сера Родрика і їдьте у Вічнозим. За дівчатками я нагляну. А ти повертайся до синів і попіклуйся про них.

— Як скажете, мілорде,— підвела Кетлін обличчя, і Нед поцілував дружину. Її покалічені пальці вчепилися йому в спину з відчайдушною силою, так наче вона хотіла захистити його своїми обіймами.

— Може, лорд і леді воліють скористатися спальнею? — поцікавився Мізинчик.— Але попереджаю, Старку, в цих краях зазвичай за такі послуги виставляють рахунок.

— Хвильку наодинці, більше я не прошу,— сказала Кетлін.

— Гаразд,— рушив Мізинчик до дверей.— Не баріться. Нам з правицею давно вже слід було повернутися в замок, бо помітять нашу відсутність.

Наблизившись до нього, Кетлін взяла його долоні в свої:

— Я не забуду, як ти мені допоміг, Пітире. Коли по мене прийшли твої люди, я не була певна, до друга вони мене ведуть чи до ворога. Але я потрапила навіть не до друга. Я потрапила до брата, якого, я гадала, давно вже втратила.

— Я страшенно сентиментальний, люба леді,— всміхнувся Пітир Бейліш.— Але не кажіть нікому. Мені роками довелося переконувати двір, що я злий і жорстокий, тож не хотілося б, аби всі мої зусилля зійшли на пси.

Нед не повірив жодному його слову, але промовив дуже ввічливо:

— Дозвольте мені вам подякувати, лорде Бейліш.

— Оце так скарб! — зронив Мізинчик, переступаючи поріг.

Коли по ньому зачинилися двері, Нед обернувся до дружини.

— Щойно повернешся додому, надішли листа з моєю печаткою Гелману Толгарту й Галбарту Гловеру. Нехай зберуть кожен по сто стрільців і зміцнять Кейлінський Рів. Двісті затятих лучників здатні стримати на Перешийку ціле військо. Передай лорду Мандерлі, щоб він зміцнив і відремонтував усі укріплення в Білій Гавані, а головне, щоб зібрав там достатньо вояків. І відсьогодні я маю пильно наглядати за Теоном Грейджоєм. Якщо спалахне війна, без флоту його батька нам не обійтися.

— Війна? — вигукнула Кетлін з переляком на обличчі.

— До цього не дійде,— пообіцяв Нед, у душі молячись, щоб так і було. І знову пригорнув дружину.— Перед лицем слабкості Ланістери безжальні, і це, на свою біду, надто добре спізнав Ейрис Таргарієн, але вони не наважаться напасти на Північ, якщо не зможуть опертися на силу всього королівства, а такого не буде. На цьому маскараді блазнів мені доведеться грати свою роль, наче все гаразд. Не забувай, для чого я сюди приїхав, кохана. Якщо я знайду докази, що Джона Арина вбили Ланістери...

Він відчув, як затремтіла в його обіймах Кетлін, учепившись у нього пошрамованими руками.

— Якщо,— мовила вона,— а тоді що, коханий?

Нед знав, яка в цьому питанні криється небезпека.

— Правосуддя вершить король,— сказав він.— Коли я знатиму правду, я змушений буду піти до Роберта.

«І сподіватися, що він і досі той Роберт, якого я пам’ятаю,— про себе закінчив він,— а не той, на кого, боюся, він перетворився».

Тиріон

— Ви впевнені, що вам уже час вертатися? — запитав лорд-командувач.

— Більш ніж упевнений, лорде Мормонт,— відповів Тиріон.— Мій брат Джеймі, мабуть, усе гадає, що ж зі мною сталося. Ще подумає, що ви переконали мене вбратися в чорне.

— Хотів би я,— узяв Мормонт крабову клешню й розломив у кулаці. Хай лорд-командувач і був старий, а сили мав, як у ведмедя.— Ви здібний чоловік, Тиріоне, а такі люди на Стіні нам потрібні.

Тиріон посміхнувся.

— Тоді мені слід зібрати карликів з усіх Сімох Королівств і відіслати їх вам, лорде Мормонт.

Обидва розсміялися, і Тиріон, висмоктавши м’ясо з крабової клешні, потягнувся по наступну. Краби, які прибули зі Східної варти сьогодні вранці, запаковані в діжку зі снігом, виявилися м’ясистими й соковитими.

Тільки сер Алісер Торн за столом жодного разу не всміхнувся.

— Ланістер з нас глузує.

— Тільки з вас, пане Алісере,— озвався Тиріон. Цього разу сміх, який прокотився довкола столу, був якийсь нервовий і невпевнений.

Торнові чорні очі з ненавистю вп’ялися в Тиріона.

— Як на коротуна, що людині до пояса не дістає, у вас гострий язик. Може, нам з вами вийти у двір?

— Навіщо? — поцікавився Тиріон.— Краби-то тут.

Це зауваження знову викликало регіт присутніх. Стиснувши вуста, сер Алісер підвівся.

— Ходіть пожартуєте з крицею в руці.

Тиріон уважно подивився на власну праву руку.

— У мене й так криця в руці, хай це й просто виделка до крабів. Почнімо дуель?

Застрибнувши на власний стілець, він заходився штрикати Торнові в груди крихітною виделкою. У залі вежі вибухнув сміх. Лорд-командувач закашлявся й почав задихатися, і з рота в нього полетіли шматочки крабового м’яса. Навіть крук приєднався, голосно крякаючи з-понад вікна: «Дуель! Дуель! Дуель!»

Сер Алісер Торн рушив до дверей, так випроставшись, наче палицю проковтнув.

Мормонт і досі не міг відсапатися. Тиріон поплескав його по спині.

— Трофей дістається переможцю,— оголосив він.— Забираю собі Торнову частку крабів.

Нарешті лорд-командувач відкашлявся.

— Злий ви чоловік — отак збурити нашого сера Алісера! — з докором мовив він.

Усівшись, Тиріон відсьорбнув вина.

— Якщо людина в себе на грудях малює мішень, то хай начувається: рано чи пізно хтось туди поцілить стрілою. Та я бачив мерців, у яких почуття гумору було більше, ніж у вашого сера Алісера.

— Це не так,— заперечив лорд-стюард Бовен Марш — круглий і червоний, як гранат.— Чули б ви, якими кумедними прізвиськами він нагороджує хлопців, яких тренує!

Тиріон таки чув кілька цих «кумедних» прізвиськ.

— Можу закластися, що в хлопців для нього теж є пара трійця прізвиськ,— мовив він.— Збийте кригу