Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

Усе, що я маю зробити — це відмовитися від Меггі.

— Я не можу вам допомогти, — сказала вона.

Ебен ударив так швидко, що інший чоловік не встиг утрутитися. Від удару голова Рози смикнулась, вона втиснулася у стілець, щока пульсувала.

— У цьому не було необхідності, містере Тейт!

— Ви ж бачите, яка вона, так?

— Розмовами можна досягти більшого, ніж насильством.

— Так, але вона щойно відмовилася розмовляти.

Роза підвела голову і подивилась на Ебена з неприхованою огидою. Не мало значення, що вони їй запропонують, тисячу доларів чи десять тисяч, вона ніколи не зрадить власну плоть і кров.

Англієць тепер стояв перед нею, роздивлявся обличчя, де синець, певно, уже почав проступати. Дівчина не боялась удару від нього. Цей чоловік, на її думку, набагато більше звик користуватися словами та готівкою як інструментами переконання і залишав насильство іншим людям.

— Спробуймо ще раз, — заговорив він до Рози.

— Або ви знову змусите його мене вдарити?

— Я прошу вибачення за це, — він поглянув на Ебена. — Залиште кімнату.

— Але ж я знаю її краще за всіх. Я можу сказати вам, коли вона...

— Залиште кімнату.

Ебен кинув на Розу отруйний погляд і вийшов з кімнати, грюкнувши дверима.

Чоловік сходив за стільцем і притягнув його ближче до Рози.

— Отже, міс Конноллі, — сказав він і всівся навпроти неї, — ви розумієте, що знайти її — це лише питання часу. Допоможіть нам уникнути зайвих проблем — і отримаєте щедру винагороду.

— Чому вона така важлива для вас?

— Не для мене. Для мого клієнта.

— Хто цей клієнт?

— Людина, яка піклується про добробут дитини. Яка хоче, щоб вона була жива та здорова.

— Ви хочете сказати, що Меггі у небезпеці?

— Ми непокоїмося, що небезпека може загрожувати вам. А якщо з вами щось трапиться, ми ніколи її не знайдемо.

— Тепер ви погрожуєте мені? — вона вичавила з себе сміх, демонструючи стійкість, якої насправді не мала. — Ви розчарувались у словах і повертаєтеся до насильства.

— Ви помиляєтеся щодо мене, — він нахилився ближче, його обличчя було дуже серйозним. — Аґнес Пул і Мері Робінсон. Обидві мертві. Вам про це відомо?

Вона важко ковтнула.

— Так.

— Ви були свідком у ніч убивства Аґнес Пул. Ви бачили вбивцю. І він, звісно, про це знає.

— Усі знають, хто вбивця, — сказала Роза. — Я чула вчора на вулицях. Доктор Беррі втік з міста.

— Так, це те, про що повідомляють газети. Доктор Натаніель Беррі жив у Вест-Енді. Він знав обох жертв. І намагався вбити третю — проститутку, яка заявила, що врятувалася втечею. Тепер доктор Беррі зник, а це означає, що саме він і є Жнець.

— Хіба це не так?

— Ви вірите всьому, що чуєте на вулицях.

— Але якщо він не вбивця...

— Тоді Вестендський Жнець усе ще у Бостоні, і йому чудово відома ваша особа. Після того що сталося з Мері Робінсон, я б на вашому місці ходив, озираючись. Ми змогли вас знайти, тож зможе і будь-хто інший. Ось чому я так непокоюся через безпеку вашої племінниці. Ви — єдина, хто знає місцезнаходження дитини. Якщо з вами щось станеться... — він помовчав. — Тисяча доларів, міс Конноллі. Це допоможе вам покинути Бостон і знайти собі нове затишне житло. Віддайте нам дитину і отримаєте гроші.

Дівчина нічого не відповіла. Останні слова Мері Робінсон усе ще лунали в її голові: Сховайте дитину. Збережіть її.

Утомившись від мовчання Рози, чоловік підвівся.

— Щойно ви передумаєте, зможете знайти мене тут.

Він уклав їй у руку візитівку, на якій вона побачила ім’я.

Містер Ґарет Вілсон

Паркова вулиця, 5 Бостон

— Добряче обміркуйте мою пропозицію, — сказав джентльмен, — і також подумайте про безпеку дитини. А між тим, міс Конноллі, бережіть себе. Ніколи не знаєш, який монстр шукає тебе.

Він вийшов, залишивши її саму в цій холодній запиленій кімнаті. Роза все ще дивилася на візитівку.

— Ти що, божевільна, Розо?

Вона повернулася на звук голосу Ебена і побачила його у дверях.

— Ти ніколи в житті не побачиш таких грошей. Як ти можеш від них відмовлятися?

Подивившись йому в очі, Роза раптом зрозуміла, чому він переймається. Чому він вплутався в це.

— Він і тобі пообіцяв гроші, так? — спитала вона. — Скільки?

— Достатньо, щоб я погодився.

— Достатньо, щоб відмовитися від власної дитини?

— Ти досі не зрозуміла? Це не моя дитина.

— Аурнія б ніколи...

— Аурнія зробила це. Я вважав, що це моя дитина, і це було єдиною причиною, чому я з нею одружився. Але час розкриває правду, Розо. З часом я дізнався, з якою саме жінкою я одружився.

Вона похитала головою, усе ще відмовляючись вірити в почуте.

— Хто б не був батьком, — сказав Ебен, — він хоче ту дитину. І він має достатньо коштів, щоб заплатити, скільки буде потрібно.

«Достатньо грошей на адвоката, — подумала Роза, — достатньо грошей, щоб купити коштовне кольє своїй коханці. Можливо, навіть достатньо, щоб купити мовчання.

Жоден джентльмен не схоче, щоб стало відомо про дитину, яку народила йому бідна коханка, що лише рік тому прибула з Ірландії».

— Візьми гроші, Розо, — сказав Ебен.

Вона підвелася.

— Я ліпше голодуватиму, ніж зраджу її.