Читати книгу - "Руїна та відновлення, Лі Бардуго"

— Віддай його мені, — попросила я.

— Спершу він зрадив мене, Аліно. Залишився в Ос Альті, коли мав би пристати до мене. Сидів на ваших нарадах, складав підступні плани проти мене. Він усе мені розповів.

Дякувати Святим, що ми тримали в таємниці місцеперебування жар-птиці.

— Отже, — повів Дарклінґ далі, — рішення за мною. І боюся, що я виберу справедливість.

Нічєвоя одним рухом висмикнула Сергієві кінцівки з тіла й відірвала йому голову. Я помітила, як на мить на його обличчі з’явився приголомшений вираз і рот роззявився в беззвучному крику, а тоді всі частини тіла зникли в морі хмар.

— Усі Святі! — вилаявся Мал.

Мене мало не знудило, та я мусила опанувати переляк. Ми з Малом повільно оберталися по колу, притиснувшись одне до одного спинами. Нічєвої оточили нас. Позаду себе я чула крики й дзенькіт розбитого в Прядці скла.

— Ось ми знову на тому ж місці, Аліно. Твоя армія проти моєї. Гадаєш, цього разу твої солдати будуть живучішими?

Я проігнорувала його й крикнула в сірий туман:

— Ніколаї!

— Ах, наш принц-пірат. Я часто шкодував про зроблене під час цієї війни, — озвався Дарклінґ. — Але не про це.

Тіньовий солдат каменем кинувся вниз. Я нажахано побачила, що в його лабетах борсається Ніколаї. Уся моя сміливість раптом випарувалася. Я б не змогла дивитися, як йому відірвуть кінцівки.

— Прошу! — це слово вирвалося з моїх вуст, що забули про гідність і скутість. — Прошу, не треба!

Дарклінґ здійняв руку. Я затиснула долонями рота, коліна підкосилися. Та нічєвоя не напала на Ніколаї, а кинула його на терасу. Тіло вдарилось об камінь з огидним чваканням, кілька разів перекотилось і застигло.

— Аліно, ні! — Мал спробував утримати мене, та я вирвалася, кинулася туди, де лежав принц, і вклякла поруч із ним.

Хлопець застогнав. Пальто там, де потвора вп’ялася в тканину пазурами, було порване. Ніколаї спробував спертися на лікті, і з його рота заструменіла кров.

— Це було несподівано, — слабко озвався він.

— З тобою все гаразд, — спробувала заспокоїти я. — Все нормально.

— Ціную твій оптимізм.

Краєм ока я помітила якийсь рух і побачила, як із Дарклінґових рук блискавично вирвалися дві тіні. Вони переповзли балконну загорожу, звиваючись, наче змії, й попрямували просто до нас. Я здійняла руки і шмагонула Розтином, зруйнувавши частину тераси, та діяла занадто повільно. Силуети з блискавичною швидкістю ковзнули кам’яною підлогою й заповзли Ніколаї до рота.

Його очі витріщилися. Подих рвучко смикнувся від приголом­шення, затягуючи в легені випущені Дарклінґом тіні. Ми шоковано втупились одне одному в очі.

— Що… що це було? — задихнувся принц.

— Я…

Він закашлявся і здригнувся. А тоді хлопцеві пальці злетіли до грудей, розриваючи залишки сорочки. Ми обоє подивилися вниз, і я побачила, як тінь розтікається під його шкірою тендітними чорними лініями, розгалужуючись, наче жилки в мармурі.

— Ні, — застогнала я. — Ні. Ні.

Тріщини побігли вздовж живота й донизу руками.

— Аліно? — безпомічно озвався Ніколаї.

Темрява розпадалася під його шкірою, повзла вгору шиєю. Закинувши голову, принц закричав, сухожилля на шиї на­пнулись, а ціле тіло забилося в корчах, вигинаючи спину. Хлопець, важко дихаючи, підвівся на коліна. Я потягнулася до його зсудомленого тіла.

Ніколаї знову несамовито закричав, і з його спини щось проклюнулось. І розгорнулося, наче крила. Голова смикнулася вгору. Хлопець подивився на мене; на обличчі блищав піт, погляд був нажаханий і розпачливий.

— Аліно…

Аж тут його очі — його розумні горіхові очі — зробилися чорними.

— Ніколаї? — прошепотіла я.

Губи скривились, оголюючи чорні, як онікс, зуби. Вони перетворилися на ікла. Ніколаї загарчав. Затнувшись, я позадкувала. Хлопець клацнув зубами за сантиметр від мене.

— Голодний? — поцікавився Дарклінґ. — Цікаво, кого зі своїх друзів ти зжереш першим.

Я здійняла руки вгору, неохоче готуючись скористатися силою. Мені не хотілося нашкодити принцові.

— Ніколаї, — благально озвалася я. — Не роби цього. За­лишся зі мною.

Його обличчя зсудомило від болю. Він був усередині, боровся з собою, боровся з голодом, який охопив його. Хлопцеві руки… ні, хлопцеві пазурі зігнулися. Він завив, і цей звук був розпачливий, пронизливий, цілковито нелюдський.

Крила забили в повітрі, і принц злетів із тераси; навіть перетворившись на чудовисько, він однаково залишався привабливим, однаково був Ніколаї. Він подивився на чорні вени, що помережали його торс, на гострі, мов леза, кігті, які стирчали з почорнілих пучок. Витягнув руки, наче благаючи мене відповісти.

— Ніколаї, — заплакала я.

Чудовисько розвернулося в повітрі, забираючись подалі, і рвонуло вгору, наче Ніколаї якимось чином міг перегнати жагу, що оселилася всередині; крила підіймали його дедалі вище, й ось він прорвався крізь натовп нічєвой. Коротко озирнувся, і я навіть із такої відстані помітила його страждання й спантеличення.

А тоді Ніколаї зник — перетворився на чорну цятку в сірому небі, залишивши внизу моє охоплене дрижаками тіло.

— Кінець кінцем, — повідомив Дарклінґ, — йому доведеться поїсти.

Я попереджала Ніколаї про Дарклінґову помсту, та навіть я не могла передбачити її елегантності,