Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр. 📚 - Українською

Читати книгу - "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр." автора Микола Романович Литвин. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 104
Перейти на сторінку:
активний учасник подій Богдан Гнатевич. – Директорія переперла похід на Київ із політичних міркувань, щоб чимдуж заволодіти столицею краю. Тим часом стратегія вимагала чого іншого. Або йти повільно вперед (такий план розважували в УГА), здобувати повіт за повітом, упорядковувати здеморалізоване революцією запілля, дисциплінувати армію, доповнювати її новобранцями й т. д. Похід на Київ був із стратегічного становища щонайменше дуже небезпечним підприємством, з огляду на загрозу обох крил фронту та з огляду на відомі всім ворожі настрої добровольців до української держави. Після втрати Києва, коли ясні стали наміри військ Денікіна, стратегія вимагала, щоб перекинути армію на захід та залишити большевиків і денікінців одних проти одних»[409].

Під час київського походу на Великій Україні поклали свої голови понад 2000 галицьких стрільців і старшин. Галицьке стрілецтво, яке йшло в бої з гаслом «Через Київ – на Львів!», втрачало віру в остаточну перемогу в найближчому часі. Його настрої виразив стрілецький поет Лев Лепкий:

Іде стрілець з-під Києва,

Переходить мости:

Гей, вже орють, приорюють

Стрілецькії кості!

Іде стрілець з-під Києва

Та не стає сили:

Чужі люди, ворог всюди,

Наші… лиш могили.[410]

У рядах стрільців щораз більше міцніла думка про неможливість продовження війни. Все більше галичан вважали, що в цих умовах битися з більшовиками означало допомагати ворогам України – Денікіну і Пілсудському. Це почав відчувати і Головний Отаман: проти південної групи червоних кинув в основному частини Наддніпрянської армії – групи отамана Юрка Тютюнника і Волинську.

Отож, коли група Йони Якіра в середині вересня пробилася в райони дислокації військ генерала А. Кравса, галичани не стали перешкоджати її рухові. Більше того, командувач УГА генерал М. Тарнавський наказав вивести війська із Погребища і пропустити червоних на північ, до речі, в бік денікінського фронту. Колишній артилерист Денис Онищук згадував, як вони «установилися двома рядами по обох боках дороги і в цей спосіб, парадно, пропускали серединою находячих більшовиків. Це була 45-та совіцька дивізія 14-ї армії. Проходили радісні, веселі, захоплені»[411].

Ці події дали підставу Денікіну в офіційному наказі по Добрармії оголосити уряд УНР «зрадницьким». Виходячи з того, що «Петлюра відкрив свій фронт більшовикам і дав змогу з півдня підійти до Києва», Денікін заявив, що тепер будь-які переговори з ним неможливі.

Слід відзначити, що майже всі військові історики і спеціалісти оцінили 400-кілометровий рейд Південної групи Якіра як одну з найбільш блискучих операцій громадянської війни на Україні. Сотник УГА О. Левицький писав: «Більшовицька група по лінії Монастирище – Попільна перейшла в район Житомира, найшла злуку зі своїми арміями та в додаток ще й Житомир заняла. Провід цеї більшовицької групи виконав у дійсно мистецький спосіб свій відчайдушний план»[412].

Саме в ті дні підступно здався в полон спрямований проти південної групи загін під командуванням сотника УСС Івана Сіяка (1887–1937)[413]. Член Реввійськради групи Володимир Затонський після довгих розмов з галичанином, уродженцем села Мурованого (тепер Пустомитівського району на Львівщині), направив сотника в Москву. На зустрічі в Кремлі В. Ленін і М. Бухарін одразу дали зраднику рекомендації для вступу в РКП(б).

19 вересня 1919 р. в щоденнику Начальної команди з’явився перший запис про кілька сутичок із білогвардійцями на рубежі Верховні, Паволочі, Сквири. «Відношення наших частин до Добрармії зачинають поволі прояснюватись в сторону ворожих діянь обох армій, – писав сотник Ганс Кох. – Непримириме становище добровольців спонукає нас кинути всі згляди супроти них, а Денікін із своєю армією виростає поволі з невтрального чинника на нового, поважного ворога України, якому на примирення ми можемо простягнути тільки меч»[414].

У той час, коли на київському, уманському, христинівському напрямках виникали епізодичні сутички з денікінцями, на житомирському точилися запеклі бої II галицького корпусу і групи СС з частинами Червоної армії. 21 вересня полковник А. Вольф надіслав диктаторові Є. Петрушевичу і в штаб Головного Отамана телеграму про те, що особовий склад фізично виснажений, бракує одягу, корпус практично небоєздатний. Такого ж змісту було повідомлення полковника Євгена Коновальця: «…Втративши великий процент людей в боях та через недуги, фізично і морально перемучені стрільці не представляють майже ніякої опірної сили». На щастя, червоні припинили активні дії.

Зважаючи на ситуацію, Головний Отаман продовжив пошук союзників для боротьби з новим ворогом – Денікіним. 22 вересня він зібрав спеціальну нараду за участю своїх міністрів і військових, на якій було розглянуто становище на денікінському фронті[415]. В постанові висловлено «необхідність повного об’єднання всіх національних сил для рішучої боротьби проти окупації військами Денікіна території України». В першу чергу вирішено звернутися до отамана Нестора Махна, 80-тисячна армія якого восени дев’ятнадцятого була найбільшою збройною силою на Україні. Згідно зі жмеринською ухвалою, отаман Махно узгоджував свої дії з Дієвою армією і УГА, передав Директорії понад три тисяч хворих і поранених, переважно червоноармійців. С. Петлюра обіцяв після визволення України виділити території для встановлення там махновського «вільного радянського ладу»[416].

У вересні в районі Умані відбулися неодноразові зустрічі стрільців бригади УСС із махновцями. Їх учасник, письменник Мирослав Ірчан, у спогадах відзначав, що стосунки між галичанами і повстанцями – дружні, союзні.

У ті дні до Кам’янця-Подільського випадково прибув відомий швейцарський комуніст Фріц Платтен, давній приятель В. Леніна, (літак, на якому він летів з Москви додому, здійснив вимушену посадку). Платтен мав довгі розмови з 35-річним прем’єром Ісааком Мазепою, ознайомився з діяльністю й політикою Директорії. Оскільки він повертався до Москви, запропонував посередництво в переговорах з В. Леніним щодо спільної боротьби проти Денікіна. У жовтні Платтен знову приїхав і повідомив, що уряд Радянської Росії погодився заключити військовий союз, вивести свої війська з території України при умові, що більшовиків не будуть переслідувати. Належало звернутись до командування XII армії, якій Л. Троцький дав наказ виділити українцям 20 тис. гвинтівок з набоями, 12 гармат, потрібну кількість кулеметів. Але ця можливість не була реалізована[417].

24 вересня уряд УНР оголосив війну Денікіну[418]. Того ж дня С. Петлюра і Є. Петрушевич звернулися до українського народу із закликом «ставати в обороні Держави, землі і волі, до боротьби з денікінськими чорносотенними ворогами». Згідно з оперативним планом штабу Головного Отамана, бойові дії на більшовицькому фронті в районі Бердичева припинено, почалася передислокація військ на денікінський фронт. На старих позиціях залишився ослаблений корпус полковника А. Вольфа. Це стало можливим завдяки домовленості з поляками, які обіцяли почати наступ на Коростень. Правда, такі ж обіцянки Пілсудський давав і Денікіну.

13 вересня головнокомандувач

1 ... 61 62 63 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр."