Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 4"

— Чисто тобі чарівна казка. Сльозу витискає…

— А оця історійка про молодичку з поліцаєм, куме дія, та й годі. І вигадає ж клятий злодій турок…

Широка й розмаїта була Фадулова клієнтура: фазендейро, їхні дружини й діти, чваньки й товстосуми; пеони, наймити з плантацій, майже без шелега в кишені; жагунсо зі своїми полюбовницями, ситими гусками; дівки, найкращі покупниці, ладні купити все. Станових і кастових перепон для мандрівного крамаря не існувало. Однаково охоче приймав він запрошення пообідати в домі поміщика і в хатині пеона, ласий до в’яленого м’яса, підсмаженого з борошном і рападурою.

Своїм він був і в повій. За послуги вони брали пуделко рисової пудри, коробочку брильянтину, флакон пахучої есенції або чек на дрібну суму. Іноді, правда нечасто, їм перепадали й подарунки — в ті шалені дні, коли Великий Турок закохувався і втрачав тяму: металеві перстеники з фальшивими діамантами, гарної роботи сережки. Прикрасам раділи бурхливо, куди більше, ніж кредитці в п’ять мілрейсів; це ж не плата, а дарунок, ознака прихильності. Сентиментальна кваша Фадул утьопувався запросто.

На фазендах і виселках у нього позаводилися куми й хрещеники. У кредит він давав легко, але після визначеного терміну неодмінно з’являвся стягувати борг. Якщо боржник переїжджав, невблаганний кредитор долав відстань, що їх розділяла, і таки наздоганяв його. Відстрочку він давав, проте для компенсації запровадив банківський процент: в какаову сельву крамарева валіза принесла прогрес.

Обачний, не скандаліст, в очах декого навіть тюхтій, цей велет вершив суд незгірше від судді: озброївшись складаним ножиком, сеу Фаду швидко стягнув борг з Теренсіо, лихого бандюги. Припер того до стіни, полоскотав борлак гострим лезом, що ним чистять апельсини та розтинають чиряки, — і миттю одержав три мілрейси з відсотками й вибаченнями. Капітан Натаріо аж хапався за живіт, коли дізнався про цю пригоду. Зате почав шанувати торгівця, подарував йому револьвер: адже не завжди можна покластись на силу рук та складаний ножик. Вогнепальна зброя, куме, це куди надійніша запорука шаноби.

Тюхтієм його називати перестали, а от назвисько «злодій» прилипло відразу. Воно передавалося з уст в уста, стало звичним, повсюдним. Прийде він на фазенду, зберуться покупці біля виставленого, такого спокусливого краму, торгуються і обзивають при цьому злодієм турком. Сеу Фадул удавано ображається, погрожує згребти стрічки й шпильки, гребінці й брошки, паски й підсумки, ласі принади своєї комерції і податися до сусідів. І під час торгу раз у раз чути: «ого!», «чорт забирай!», «ха-ха», «леле», — тут і прокляття на голову продавця, і намагання його влестити, цілий набір прикладок: від шахрая до дорогесенького турчина, світла очей тощо.

«Злодій» казали йому в очі, але не злостиво, без наміру образити, просто так зручніше було його уламати, укоськати, зрештою торгуватись. Нехай і шахрай, зате має Бога в животі, репетував він, не знаючи втоми.

— Той злодій турок ваш годівник. Ну скажіть на милість, якби не Фадул, якби він не мав Бога в животі, то хто б припхався сюди, до чорта на роги, щоб обслужити вас? Замість клясти, цілували б мені руки та піднесли б чарчину, невдячники! — Від кашаси він не відмовлявся, одначе в кабаре пив вермут, змішаний з коньяком.

У поміщицьких садибах полковники-товстосуми торгувались не менш завзято.

— Ну, турку, це вже розбій. Де це видано, щоб за нікелеву «цибулину», нікелеву, а не срібну, лупити такі гроші? Це ж бандитський наскок, так ніякого какао не настачиш…

Фадул присягався, що в Ільєусі такий годинник, з пробируваного срібла, удвічі дорожчий. Відчинивши валізу жадібним поглядам господинь, він прислухався до порання на кухні, звідки тягло душком маніокової каші, духмяним ароматом фейжоади — для нього не було страви кращої за фейжоаду: жирний шпик, солоне й копчене м’ясо, ковбики й ковбаси. Апетитом він удався в дядька священика.

Він таки має Бога в животі. Хто краще за нього міг прислужитися смертенному, полегшуючи йому швидкий і безболісний відхід у кращий світ? У такі критичні хвилини то неабияка помога: хоч як би той чіплявся за життя, він не встоював перед басиськом і жахливим акцентом Фадула. При цьому втирали сльози навіть найзатятіші жагунсо.

У какаовій глушині той, хто збиває гріш, не маючи землі для плантацій, хапається за все. Мандрівний крамар з лотком на хребтині, турок Фадул ще й лікував людей, а при потребі й священнодіяв. Розрізав гнійники, видаляв пухлини; промивав перекисом водню рани, припікав їх йодом. У валізі чотири безвідмовних засоби: «Цілюще диво», «Жіноча мрія», мазь святого Лазара і рицина. Помічне на кожну хворобу, окрім чорної віспи й холери — там гаплик. Він гоїв силу-силенну люду в цьому сертані, позбавленому лікарів, ліків, медичної допомоги.

Ключар з ліванського села, служка падре Саїда хрестив дітей, аби ті не померли язичниками і не потрапили до пекла. Вінчав невінчаних, видобуваючи їх з гріха, в якому вони погрузли, даючи їм новий громадянський стан і привід для святкування з кашасою і танцями. Сеу Фаду любив танцювати під гармонію; танцюристом дівчата вважали його першорядним.

Запопавши зброю, Фадул Абдала розширив поле своєї діяльності, почав позичати під проценти. Робив це дуже обачно, ретельно добирав, кому довірити свій скромнии капітал, улюблені грошики; вимагав розрахунку точно в строк і виробив складну систему лажу. Під полою піджака в нього завжди стовбурчився револьвер. Подарунок, як знали всі, капітана Натаріо, свідчення його прихильності.

Завдяки лихварству його заощадження зростали. Чи не пора вже розлучитися з валізою рознощика й осісти своїм домом? Треба тільки обрати місце, де зачепитися, якесь новостворене сільце, щоб торгувати без конкурентів.

4

При описі виявленого Фадулом урочища випливла його назва, Велика Пастка, — так увічнено пам’ять про холоднокровну різанину, вчинену кілька років тому під час нещадної полковницької війни за оволодіння цією незайманщиною — на берегах річки Кобрас уже не зосталося й п’яді безхазяйної землі.

Злоріки — язик без кісток, то й меле — згадували імена учасників того кривавого побоїща, проте Фадул знав, що таке плітки й намови: влітають в одне вухо і вилітають у друге. Пащекують, менше з тим.

Зовсім іншу інформацію — ого, це