Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Якби мисливця запрошували полювати на ведмедя у горах Швейцарії, він би зрадів і назавтра був готовий і озброєний. Якби мисливця запросили полювати на левів у долинах Атласа або на тигрів у джунглях Індії, він би втішився такій нагоді.

Та я не знаю, ким треба бути, аби потирати руки від захоплення, отримавши запрошення пополювати на акул у їхній рідній стихії. Ладен побитися об заклад, перш ніж прийняти таке люб'язне запрошення, будь-хто подумав би разів сто.

Що ж до мене, то я провів рукою по лобі, на якому виступив холодний піт.

«Тебе ж ніхто не примушує, — сказав я сам собі, — це лише запрошення. Обдумай все як слід, часу маєш аж до ранку. Полювати на морських видр у підводних лісах острова Креспо — це ще розвага! Але вештатися по морському дну, знаючи, що можна зустрітися з акулою, — задоволення сумнівне!»

Я читав, що у деяких місцевостях, а конкретно на Андаманських островах, негри без вагань нападають на акул з кинджалом в одній руці та петлею в іншій. Але мені також відомо, що багато з тих сміливців потрапляють до царства мертвих раніше, ніж те передбачено природою! До того ж я не негр… і мені здається, що не кожен чорношкірий на таке зважиться!

Мені ввижалися акули, їхні величезні пащі з рядами гострих зубів, якими вони можуть перекусити людину навпіл. Від цієї думки я миттєво відчув біль у попереку. До того ж я нервував через невимушений тон запрошення капітана Немо! Адже йшлося не про те, аби зацькувати собаками у лісі якусь там лисицю…

«Ну гаразд! — думав я. — Консель, звісно, відмовиться взяти участь в такому полюванні, і тоді у мене буде причина для відмови».

А от у розсудливості Неда Ленда я дещо сумнівався. Небезпека завжди була притаманна його войовничій натурі.

Я взяв книгу Сірра, щоб трохи заспокоїтися, але перегортав її механічно. Між рядками мені ввижалися роззявлені грізні пащі.

І тут увійшли Консель і Нед Ленд. Вони були в чудовому гуморі, я б навіть сказав, веселі. «Вони ще просто не знають, що на них чекає», — подумав я.

— Ваш капітан Немо, ну слово честі, пане професоре, — хай йому грець! — зробив нам пропозицію, від якої неможливо відмовитися, — вигукнув Нед Ленд.

— А-а!..То ви вже знаєте…

— Якщо пан професор не заперечує, — відповів Консель, — командир «Наутилуса» запросив нас завтра разом із паном професором відвідати знамениті цейлонські перлові промисли. Він був такий люб'язний і поводився як справжній джентльмен.

— А більше він вам нічого не сказав?

— Нічого, пане професоре, — відповів канадець. — Тільки те, що вас він уже запросив взяти участь у цій підводній прогулянці.

— Так, запросив… — промовив я. — А він не попереджав про…

— Ні про що більше він не говорив, пане професоре. Ви підете з нами, чи не так?

— Я… неодмінно! Я бачу, пане Ленд, вам прийшлися до смаку підводні прогулянки.

— О так! Це дуже цікаво!

— Проте не менш небезпечно! — зауважив я.

— Небезпечно? — здивувався Нед Ленд. — Чим може бути небезпечна звичайна екскурсія на устричну банку?

Вочевидь, капітан Немо не вважав за потрібне натякнути моїм товаришам на те, що вони можуть під час цієї екскурсії зустрітися з морськими хижаками. Я подивився на них так, ніби акули уже відгризли комусь із них руку або ногу. Я роздумував, чи повинен попередити їх про можливу небезпеку? Безсумнівно, повинен. Але з чого почати, я не знав. Та мені допоміг Консель.

— Чи не розповість нам пан професор докладно про виловлювання перлівниць?

— Про виловлювання перлівниць, — запитав я, — чи про пов'язані з цим несподіванки, що…

— Звичайно про виловлювання перлівниць, а ще краще одразу перлів! — вигукнув канадець. — Перш ніж збиратися в дорогу, про все треба довідатися.

— Ну гаразд, друзі, сідайте, і я розповім вам про перловий промисел усе, що дізнався з книги Сірра.

Консель і Нед Ленд вмостилися на дивані, і канадець одразу ж поставив запитання:

— А що таке перлина, пане професоре?

— Що таке перлина? А це — кому що, Неде, — відповів я. — Для поета перлина — це сльоза моря; для східних народів — скам'яніла крапля роси; для жінок обох півкуль — коштовний камінь круглої чи овальної форми з перламутровим блиском, який вони носять як прикрасу на руках, на шиї і у вухах; для хіміка — сплав фосфорнокислих солей з вуглекислим кальцієм; і, нарешті, для натураліста — лише наріст перламутру всередині м'якої тканини мантії у деяких представників двостулкових молюсків.

— Типу молюсків, — уточнив Консель, — класу пластинчастозябрових, ряду анізоміарій.

— Абсолютно точно, мій обізнаний друже! — похвалив я Конселя. — Здатністю утворювати перли наділена не лише справжня морська перлівниця, але й черевоногі і головоногі молюски, як-от: морське вушко, або пінна, турбо, тридакна — одне слово, усі молюски, що виділяють перламутр. Це органічна речовина, що переливається різними кольорами — голубим, синім, фіолетовим, рожевим — і покриває внутрішню поверхню стулок мушель.

— Навіть їстівні молюски? — запитав канадець.

— Так, і їстівні молюски деяких водойм Шотландії, Уельсу, Ірландії, Саксонії, Богемії та Франції.

— Так! Це я запам'ятаю, — сказав Нед Ленд, радіючи, що з усього сказаного він дізнався хоча б щось практично значиме для нього особисто.

— Але загалом продукують перли перлівниці, meleagrina margaritifera — дорогоцінний молюск. Сама перлина — це не що інше, як відкладення перламутрової речовини, що набуло сферичної форми. Найкрасивішими вважаються округлі перлини, які лежать майже вільно, утворюються між мантією і мушлею при розімкненні стулок від подразнення неорганічними тільцями, що потрапили в мантії молюсків. При утворенні перлівниці від неорганічної речовини, що прилягає до внутрішньої поверхні мушлі, виходять перлини, прикріплені до неї. Але завжди перлина має ядро, довкола якого тонкими концентричними шарами з року в рік наростають відкладення перламутрової речовини.

— А чи буває в одній мушлі по декілька перлин? — запитав Консель.

— Буває, друже, і таке буває. Траплялись такі перлівниці, які називали скринькою коштовностей. Я дуже в цьому сумніваюся, але подейкують, що в одній мушлі було знайдено близько ста п'ятдесяти акул.

— Сто п'ятдесят акул! — скрикнув Нед Ленд.

— Невже я сказав «акул»? — пробурмотів я, знітившись. — Я мав на увазі сто п'ятдесят перлин. До чого тут акули?

— А й справді. Та все-таки хотілось би дізнатися, як дістають з мушель оті перли? — поцікавився Консель.

— Існує декілька способів. Якщо перлина щільно приросла до стулки мушлі, її витягують за допомогою спеціальних щипців. Але найчастіше