Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Шмагія 📚 - Українською

Читати книгу - "Шмагія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шмагія" автора Генрі Лайон Олді. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 83
Перейти на сторінку:
крім добра…

Якщо в долі є почуття гумору, то це саме воно, ваша честь.

– Колего, чи не здається вам, що наші дами стомилися?

Натяк був прозорий, ніби обман дитини. Для переконливості Андреа підморгнув мисливцеві «воронячим баньши»: розумний зрозуміє.

– Сусунів День наближається до логічного завершення. Незабаром в аустерії не протовпитеся через голодуючих ятричан… Чи ви маєте намір розговлятися в колі обивателів?!

Відьма підтримала тему, несхвально відгукнулася про манеру обивателів розговлятися. Ліліпутка хутко згадала, що в неї ранкова репетиція, а виходить, треба гарненько виспатися. Фортунат спритно підхопив обох дам під ліктики: проводжати. З огляду на різницю в зрості, мисливець був неперевершений.

Коли вони рушили, пріор-диякон Веселих Братів похмуро допив початий малефіком кубок і поблагословив мирян.

Недобра, кажуть, прикмета.

Чесний хлопчина зі смолоскипом чекав біля входу. Мускулюс відіслав хлопця додому, розуміючи, що додому той ніяк не піде, а приєднається до співгромадян, що очікують нічного шаленства, й побрів услід за супутниками. Похідний табір циркачів насувався гомоном і вогнями. Мабуть, так наближається пекло до грішника. Запах паленого листя стелився над майданом. У багаття щедро сипали осінь – не заради тепла, задля забави. Прогулянка нагадувала сон: кольорами, запахом, непевністю.

«Якщо уві сні ви бачите навантажений овочами фургон, – ні з якого дива згадав чаклун „Тлумачення сновидінь“ Етьєна Скопи, обходячи фургон з рядняним горбом даху, – то наяву зможете забезпечити своїй сім’ї гідне життя. Сон про закритий фургон, поруч якого ви згоряєте від цікавості, свідчить, що в житті ви рідко цікавитеся подіями, котрі не входять до кола професійних обов’язків… Рідко, значить… ох, метре Етьєн, вашими б вустами…»

Маневруючи поміж кибиток, киваючи у відповідь на привітання фіглярів, що сиділи навколо вогнищ, Андреа намагався триматися позаду, строго за акробаткою. Дивне чуття підказувало: так треба. Треба творити добро. Чому саме цей фарватер добріший за решту, чаклун не знав, довірявся чуттю. Уві сні інакше не можна.

І прокляв усе добро, що є на світі, коли його відкинуло вбік.

Вони були вже на краєчку веселого стійбища, ближче до будинків Кондитерського в’їзду. Зізіфельда сказала, що тут стоїть її особистий фургончик. Фургончик виявився благеньким – для мандрівок нічого, а ось для прицільного влучання в борт чаклуном міцної статури… Здавалося, темрява стисла маленький, міцненький кулачок і навідліг садонула по компанії, цілячись у ліліпутку. У темряви був бійцівський запал, але досвіду – обмаль. Так п’яниця в шинку хибить повз кривдника, зносячи ударом глека з пивом. Нічого, час іще є, кривдник теж нікуди не подівся…

Повторимо?

Хмільна ніч замахнулася знову, розхлюпала терпкий гар від листя, що палало в багаттях.

Кумедно: із часів приютського дитинства Андреа жодного разу не бився. Приводи були, не було бажання. Наука в суворого Грознати, а потім у бойового мага Просперо геть-чисто відбила бажання доводити правду вульгарним рукоприкладством. Проте тіло спалахнуло тваринною люттю куди раніше, ніж решта. Він крекнув з болю під ребрами, відштовхнувся від фургончика, мало не доламав бідолаху остаточно. Пальці гаками вчепилися в малесенький кулачок ночі: спробуй – віддери! Легше було б утримати шматок скаженого холодцю. Пружне желе садонуло нежданого бійця в пахвину. Чаклун зойкнув на вдиху, й тому звук вийшов соромітним і смішним, але тільки підсилив хватку. Він волочився за скаженим кулачком, обдираючи гомілки об брущатку. «Воронячий баньши» відкрився сам по собі навстіж, спухаючи жаб’ячим міхуром. Уперше в житті Мускулюс дізнався, як можна зурочувати «лихим поглядом». Людина давно б сповзла на бруківку від такого псування. На жаль, кулачок лише почав метатися з подвоєною люттю.

Марно ти, братику, грішив на ліліпутчин фургончик.

Старий витримав і друге влучення.

Битва точилася в цілковитій тиші, якщо не брати до уваги черевного хрипіння чаклуна. Андреа став рачки, скипів від радості, що переповнила душу. Він жодного уявлення не мав, як серцю хочеться когось убити. Звір вчепився в пруття ґрат, звір струснув грудну клітину, жадаючи волі. Геть міркування! У Тихий Вир здогади! Бити, рвати і метати…

Чаклун був страшний.

Ланцюг розуму натягнувся, пішов гуляти надсадним дзенькотом – і втримав.

Біля фургончика діялося небачене.

Кулачок виявився на півдорозі між ліліпуткою і Фортунатом Цвяхом, що зігнувся хижим знаком запитання і затремтів, ніби листок на вітрі. Він стискався й розтискався, щораз являючи поглядові два далекі одна від одної подоби. Дитина-кульбаба в жовтій сукенці, хибна копія акробатки, змінювалася витонченим, струнким кавалером старшим за сорок літ. Мініатюрне личко дорослої жінки перетікало в чоловіче, сповнене дитячого подиву. Губки бантиком, лаковані зморщечки біля очей – і саркастичний злам брови, клиночок борідки розділений сивим пасмом. Дамський стилет і шпага фехтмейстера. Двоє в одному. Між подобами, зшиваючи личини зазубреною голкою, виникав перехідний кошмар: демон, дрібний, проте лютий. Здавалося, божевільний демон ніяк не міг вибрати – жертву? Подобу?! Як той знаменитий ішак Наср-ад-Діна бен-Валаама, що здох із голоду між двох однакових копичок сіна.

Але тривало це недовго, бо теперішній Фортунат Цвях ви-бух-нув гортанним клекотом.

Transenna molluscum.

«Пастка слизня».

Голос венатора повнився кипучою, вбивчою радістю. Коло синього світла впало на землю. Світло нагадувало обличчя задавленого. Кулачок ночі корчився в синявій петлі, смикався, розтискався. Дико закричала ліліпутка: Зізі злякалася тільки зараз, коли побачила себе, свою точну копію у лабетах Цвяхового закляття. Демон нарешті зупинився на звичній личині циркачки, але було пізно. Венатор – стрункий, витончений, блискучий! – дотискав дитя-кульбабу. Загортав краї «синця», як досвідчена куховарка ліпить гребінь у вареника з м’ясом.

Дівчинка з ляльковим личком сичала, вискаляла гостренькі зубки, металася, приймаючи немислимі пози, та мисливець на демонів був нещадний.

– Я так і припускав, – повідомив він Мускулюсу, творячи паси, немовби бесіда венатора при виконанні з малефіком у позі рачки була для Фортуната повсякденною справою. – Демон завжди шукає батька, щоб покінчити з ним. Ця тварина обламалася на віддалених спробах, тому просто зобов’язана була з’явитися особисто. Я пізніше вам усе поясню, колего…

«Вам дядько Фарт іще не розповідав, що демонів немає? Зовсім?!» – шепнула ніч, наслідуючи бурлаку Яноша.

– Демонів немає… – прохрипів чаклун, погано тямлячи, що за нісенітницю меле.

Мисливець нітрохи не здивувався.

– Звісно, нема. Я ж сказав, що все поясню… пізніше…

Він похлинувся. Кашлянув разок, другий. Зайшовся надсадним кашлем, згинаючись у три погибелі. Фортунат Цвях не міг, не бажав погодитися з долею, нещаднішою за найдосвідченішого венатора. Підкласти свиню в момент тріумфу! Паскуда! Мерзотниця! Вулична дівка! Доля тільки хихотіла у відповідь, скручуючи жертву, змнаючи в єдину колоду Тарота. За мить по тому розгорнулося знайоме віяло. Блазень, Імператор, Лицар Жезлів, Повішельник… Дитина, юнак, чоловік, старий, глибокий старий…

1 ... 61 62 63 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шмагія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шмагія"