Читати книгу - "Молодий місяць"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вовкулаки обрали інший шлях. То як тепер вчинити мені?
Розділ 13
Вбивця
Хто завгодно, тільки не Джейкоб, — хитала я головою, прямуючи зусібіч оточеною лісом дорогою в Ла-Пуш.
Я досі не була впевнена, чи правильно чиню, але все-таки знайшла компроміс зі своєю совістю.
Я не могла проігнорувати те, що робив Джейкоб та його друзі, чи радше його зграя. Тепер я зрозуміла, щó він мав на увазі минулої ночі — коли казав, що, може, я не захочу знову його бачити; я б могла подзвонити йому, як він і просив, та це було б підло з мого боку. Я заборгувала йому відверту розмову наодинці. Я б сказала йому просто в очі, що не можу спокійно дивитися на те, що відбувається довкола. Не можу товаришувати з убивцею й заплющуватися на те, що вбивства тривають… Тоді я була б нічим не кращою за чудовиськ.
Але я також не могла його не попередити. Я повинна зробити все, що мені до снаги, аби захистити його.
Міцно зціпивши зуби, я зупинилася біля будинку Блеків. Досить із мене того, що мій друг виявився вовкулакою. Невже він обов’язково повинен бути ще й чудовиськом?
Будинок був дуже темний, у вікнах не горіло світло, та мене не хвилювало, що, можливо, я збуджу весь дім. Я почала злісно калатати кулаком у двері; цей звук віддався в стінах.
— Заходьте, — відповів Біллі через хвилину, й у вікні спалахнуло світло.
Я покрутила ручку, двері були відчинені. Біллі спирався на лутку дверей, що вели до маленької кухні, накинувши на плечі банний халат. Він іще не встиг сісти в свій інвалідний візок. Коли він побачив, хто прийшов, його очі здивовано округлилися, а тоді набрали незворушного виразу.
— Що ж, доброго ранку, Белло. Що ти робиш тут у таку рань?
— Добридень, Біллі. Мені треба поговорити з Джейком — де він?
— Гм… Я й не знаю, — збрехав він, навіть не почервонівши.
— Знаєте, що робить Чарлі сьогодні вранці? — запитала я, втомившись від його спроб ввести мене в оману.
— А я повинен це знати?
— Він і ще половина чоловіків нашого містечка зараз у лісі, вони озброєні й полюють на гігантських вовків.
На якусь мить в очах Біллі щось блиснуло, але він одразу ж узяв себе в руки.
— Я б хотіла поговорити про це з Джейком, якщо ви не заперечуєте, — провадила я.
Біллі прикусив товсту нижню губу й подумав якусь мить.
— Гадаю, Джейк іще спить, — сказав він нарешті, кивнувши в бік дверей у кінці маленької прихожої. — Останнім часом він подовгу спить. Хлопцю потрібен відпочинок — можливо, тобі не варто його будити.
— А це вже мені вирішувати, — пробурмотіла я, рушивши до дверей. Біллі зітхнув.
Кімната Джейкоба була більше схожа на комірчину, відділену від сіней дверима. Я навіть не постукала. Я широко відчинила двері; вони з грюком вдарилися об стінку.
Джейкоб — одягнений в ті самі чорні шорти, в яких він був минулої ночі, — простягнувся діагонально на двоспальному ліжку, яке займало майже всю його кімнату, за винятком кількох дюймів по краях. Та навіть лежачи в такій позі, він не поміщався: ноги звисали з одного боку, а голова з другого. Він міцно спав і, розтуливши рота, ледь чутно хропів. Шум, який я спричинила, відчиняючи двері, його не розбудив.
Уві сні його обличчя було на диво спокійне, всі злісні зморшки розгладилися. Навколо очей залягли темні круги, яких я не помічала раніше. Незважаючи на височенний зріст, зараз Джейк здавався зовсім маленьким і дуже втомленим. У мені прокинулася жалість.
Я зробила кілька кроків назад і тихенько зачинила по собі двері.
Біллі дивився на мене допитливими, трохи настороженими очима.
— Гадаю, йому й справді слід поспати. Біллі кивнув, а тоді якусь мить ми дивилися одне на одного.
Мені так кортіло запитати Біллі, яку роль він відігравав у тому, що відбувалося.
Що він думає про те, ким став його син? Але ж мені відомо, що він підтримував Сема з самого початку, тож виходить, вбивства його не хвилюють. Навіть важко уявити, які виправдання він знаходить для себе.
По його темних очах я бачила, що він також хоче багато що запитати, але він так і не озвучив своїх запитань.
— Слухайте, — сказала я нарешті, порушивши мовчанку. — Якийсь час я проведу на узбережжі. Коли Джейк прокинеться, скажіть йому, що я там, гаразд?
— Звісно, — погодився Біллі.
Цікаво, чи передасть він моє прохання. Якщо ні, то я принаймні спробувала, правда?
Я доїхала до Першого пляжу та припаркувала машину на порожній стоянці. Було досі темно — похмурий світанок похмурого дня, — і коли я погасила фари, стало ще темніше. Моїм очам знадобився якийсь час, щоб звикнути до темряви та знайти стежку, що веде на узбережжя. Тут було набагато холодніше, з океану дув крижаний вітер, і я глибше засунула руки в кишені зимової куртки. Принаймні перестало дощити.
Я простувала пляжем у напрямку північної дамби. Не було видно ні острова Святого Джеймса, ні інших островів, тільки їхні розмиті обриси над самою поверхнею води. Я йшла дуже повільно, уважно дивлячись собі під ноги й обходячи колоди та гілляччя, об які могла спіткнутися.
Я знайшла те, що шукала, ще до того, як усвідомила, що щось шукаю. Воно матеріалізувалося з мороку, коли я найменше цього очікувала: довге й біле, немов кість, дерево, викинуте бурхливою водою далеко на скелі. Його покручене коріння тягнулося до моря, немов сотні маленьких щупалець. Я не була впевнена, що це саме те дерево, на якому ми з Джейкобом сиділи під час нашої першої розмови — розмови, яка так заплутала моє життя, — але здавалося, що це саме те місце. Тому я, як і колись, сіла на колоду й почала вдивлятися в далечінь.
Варто мені було побачити Джейкоба уві сні, такого невинного та вразливого, як уся моя злість кудись ділася. Я не могла змиритися з тим, що відбувалося, на відміну від Біллі, але вже не могла звинувачувати в усьому тільки Джейкоба. Бо це неможливо, якщо любиш, вирішила я. Адже коли ти любиш людину, то перестаєш судити про неї об’єктивно. Джейкоб був і залишиться моїм другом, незалежно від того, убивав він людей чи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Молодий місяць», після закриття браузера.