Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Хроніка заводного птаха 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніка заводного птаха"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніка заводного птаха" автора Харукі Муракамі. Жанр книги: 💛 Фентезі / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 202
Перейти на сторінку:
вініловий капелюшок. Напевне, це був той самий, в якому вона з’явилася на першу зустріч, якщо вона не колекціонує вінілових капелюшків однакової форми й кольору. Як і минулого разу, її одяг — полотняний жакет з короткими рукавами, бавовняна блузка з круглим вирізом — відзначався бездоганним смаком. І жакет, і блузка — білісінькі, без жодної складки. Ніяких прикрас і слідів гриму. І лише цей червоний капелюшок своїм фасоном і матеріалом зовсім не гармоніював з костюмом. Як тільки я підійшов до них, Мальта, ніби чекаючи мого приходу, зняла капелюшок і поклала на стіл. Поряд з ним лежала маленька сумочка із жовтої шкіри. Вона замовила якогось напою, схожого на тонік, але так його й не торкнулася, і він, залишений на самоті у великій склянці, даремно пускав маленькі бульбашки.

Нобору Ватая був у зелених сонячних окулярах. Коли я сів за стіл, він зняв їх, уважно оглянув скельця, а потім знову начепив на носа. Під його синьою спортивною курткою видніла новісінька біла теніска. Перед ним стояла склянка, наповнена чаєм з льодом, також майже не торкнута.

Я замовив кави й ковтнув холодної води.

Якийсь час ми мовчали. Здавалося, ніби Нобору Ватая навіть не помітив, що я прийшов. Щоб переконатися, що я не став прозорим, я поклав долоні на стіл і кілька разів поперевертав. Невдовзі підійшов офіціант, поставив переді мною чашку й налив кави. Коли він пішов, Мальта Кано тихенько, ніби перевіряючи мікрофон, кашлянула, однак нічого не сказала.

Першим розтулив рота Нобору Ватая:

— У мене обмаль часу, тож поговорімо якомога коротше й одвертіше.

Здавалось, ніби він звертається до цукорниці з нержавіючої сталі, що стояла посеред стола, а насправді, звісно, промовляв до мене. Просто цукорниця виявилася зручним предметом між нами, до якого він міг спрямувати свої слова.

— Про що говорити коротко й одверто? — спитав я напростець.

Нобору Ватая зняв нарешті окуляри й поклав на стіл, потім глянув мені в очі. Від нашої останньої зустрічі минуло понад три роки, але я не мав враження, що ми давно не бачилися. «Напевне, тому, що його обличчя іноді з’являлося в телевізорі й на сторінках часописів», — подумав я. Деякі види інформації залізають людям у голову й очі, як дим, незалежно від того, подобається вона їм чи ні.

Однак, опинившись перед ним так близько, я відразу помітив, як сильно змінилося його обличчя за цих три роки. Колишня болотна каламуть в його погляді відступила кудись углиб, а назовні вийшло щось завчене й штучне. Одним словом, Нобору Ватая надів на себе нову, майстерно зроблену маску, а можливо, й нову шкіру. Та незалежно від того, була це маска чи шкіра, мені — навіть мені — довелося визнати, що в цьому новому щось проглядала певна зваблива сила. «Таж я ніби дивлюся в телевізор!» — раптом подумав я. Він говорив і рухався так само, як це роблять люди на телевізійному екрані. Я завжди відчував, ніби між нами стояло скло: з одного боку перебував я, з іншого — він.

— Гадаю, ти розумієш, що розмова піде про Куміко, — сказав Нобору Ватая. — Про те, що тепер ви робитимете. Ти й Куміко.

— Що робитимемо? Можна конкретніше? — запитав я, взяв чашку й випив ковток.

Нобору Ватая витріщився на мене навдивовижу безвиразними очима.

— Якщо конкретніше, то річ у тому, що Куміко знайшла собі коханця, а тебе покинула. І я не думаю, що ти можеш вічно залишатися в теперішньому становищі. Через це всім погано.

— Знайшла коханця? — перепитав я.

— Почекайте-почекайте! — втрутилася Мальта Кано. — Ватая-сан, Окада-сан, дотримуйтесь порядку в розмові, будь ласка.

— Нічого не розумію. Нема тут жодного порядку, — млявим голосом сказав Нобору Ватая. — Який порядок може бути в цій розмові?

— Нехай він першим висловиться, — звернувся я до Мальти. — А чергу потім установимо. Якщо таке можливе.

Злегка стиснувши губи, Мальта якийсь час дивилася на мене, а потім кивнула.

— Гаразд. Ватая-сан, вам слово.

— Крім тебе, у Куміко є ще один чоловік. Вона пішла з ним. Це факт. А коли так, то ваше подальше подружнє життя втратило всякий сенс. На щастя, дітей у вас немає, а тому, враховуючи всі ці обставини, не доведеться вести переговори про компенсацію. Отже, справу вдасться залагодити швидко. Куміко досить виписатися з посімейного реєстру. Ти підпишеш документ, який підготовить адвокат, поставиш печатку — і на цьому кінець. Заздалегідь запевняю, що мої слова — це остаточне рішення всієї нашої родини.

Склавши руки на грудях, я трохи подумав над його словами й сказав:

— У мене є кілька запитань. По-перше, звідки ви знаєте, що Куміко має коханця?

— Безпосередньо від неї, — відповів Нобору Ватая.

Не знаючи, що сказати, я поклав руки на стіл і мовчав. Трохи не вірилось, що Куміко відкрила свою особисту таємницю Нобору Ватая.

— Куміко подзвонила мені тиждень тому й сказала, що хоче поговорити, — вів далі Нобору Ватая. — Отож ми побачились і мали розмову. І тоді вона призналася, що зустрічається з одним чоловіком…

Уперше за останні дні мені захотілося закурити. Сигарет, звісно, я не мав, а тому натомість ковтнув кави і зі стуком поставив чашку на тарілочку.

— І пішла від тебе.

— Зрозуміло, — сказав я. — Можливо, все так і є, як ви кажете. Отже, у Куміко є коханець, і вона звернулася до вас за порадою. Не дуже віриться, але я не думаю, що ви навмисне брешете.

— Звичайно, не брешу, — сказав Нобору Ватая, і в кутиках його рота навіть зблиснула усмішка.

— І це все, що ви мені хотіли сказати? Куміко втекла з іншим, а тому я маю погодитися на розлучення з нею?

Ніби заощаджуючи сили, Нобору Ватая злегка кивнув.

— Гадаю, ти знаєш, що я був проти того, щоб Куміко виходила заміж за тебе. Однак я вважав, що це не моя справа, й тому відкрито не заперечував, але тепер шкодую, що не втрутився. — Він ковтнув води, обережно поставив склянку на стіл і вів далі: — Від першої нашої зустрічі я не мав жодної надії на те, що ти чогось у житті досягнеш. Я не побачив у тобі ніяких нахилів, що допомогли б тобі стати гідною людиною. Жодної іскри, жодного вогника. І я подумав: усе, до чого ти візьмешся, до кінця не доведеш. Так воно й сталося. Минуло шість років, як ви одружилися. І що ти робив увесь той час? Нічого. Звільнився з роботи і тільки ще більше ускладнив життя Куміко. Тепер ти без роботи, без планів на майбутнє, а в голові

1 ... 61 62 63 ... 202
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніка заводного птаха», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніка заводного птаха"