Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Одержимість 📚 - Українською

Читати книгу - "Одержимість"

555
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одержимість" автора Алекс Грей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64
Перейти на сторінку:
Але я не хотіла малювати просто так і мені прислали в електронному вигляді кілька твоїх сторінок. У мене були варіанти табло в аеропорту з номерами рейсів літаків, де всі скасовані, лише рейс 0814 готується до польоту. Потім була ідея з дошкою в якомусь математичному вузі, де формули, цифри, інтеграли, дроби, а посередині обведене кілька разів це число. Ще одна думка була, типу в записнику, що потрапила під дощ, змилися всі цифри, і лише ці чотири залишилися і легко читаються. Але я почитала кілька віршів, різних, і сумних і… дуже сумних, і вирішила, що це просто час, коли треба любити, коли потрібно зосередиться на щось важливе, значне, а не на дрібницях, які відволікають нас від цього найважливішого, і не важливо, ніч це чи день, чи, взагалі, ранок. І ось у мене вийшли електронні цифри на небі над дахами старого міста, де живуть ці літературні герої, де вони не сплять, пишуть, шукають правду і істину, знайомляться в інтернеті і розлучаються назавжди, але вже в реалі. Ось я і втілила цю ідею. Борису сподобалося, Максу теж, як він повідомив, але тоді я не знала, хто він. Але найдивовижніше це те, що ми всі перетнулися. І я, і ти, і Макс… І не було тут ніяких приготувань і планів на цю зустріч. Якщо чесно, то, коли я почала зпівставляти всі моменти і події останніх днів, то мені стало моторошно. Я ж не все тобі розповіла, чому я поїхала від Бориса напередодні свого дня народження. Я працювала над однією картиною, у мене давно була ідея намалювати не просто пейзаж чи портрет, а поєднати природу, душу і тіло. Раніше я купу разів починала, але у мене якось виходило все не те, а в цей раз ну просто як поперло, я увійшла в такий раж, що не могла зупинитися, а тут Боря каже, що потрібно терміново придумати і намалювати обкладинку ще для однієї книги. Дав завдання і пішов на своїй яхті в море, а я залишилася сама. Після твоєї збірки, я не малювала більше обкладинок, просто спогади від твоїх віршів, були дуже сумними, не знаю, чому у тебе все так… ну хочеться плакати, якийсь безвихідь просто. І я поїхала, щоб не зіпсувати і не прогнати натхнення, яке жило тоді в мені. І ось, через твою книгу я тікаю від чоловіка і зустрічаю тебе. Тоді я ще не знала, що ти — це ти, а потім… Коротше, ти все і сам знаєш. — Аня замовкла і розвела руками. Книга лежала на її колінах, на обкладинці, дійсно були дахи старовинного казкового міста з каплицями, з флюгерами і черепицею різних кольорів і відтінків. 9

Серпень невблаганно котився до свого логічного завершення, ховаючи в собі всі секрети літа, що минало. Така вже доля у червня — готувати нові зустрічі, у липня — збувати чиїсь мрії, зате, в серпня зовсім інша місія — залишати спогади на моніторах комп'ютерів або на глянці невеликих фотографій, які можна заховати від будь-яких очей або, навіть просто знищити. Але, на відміну від фотографій, неможливо стерти з пам'яті вечори, що зберігають в собі червоне сонце, що невпинно занурюється в море, чи ночі з мерехтливими на чорному південному небі зірками, які, як ніхто інший знають найбільше людських секретів і таємниць. Ці зірки, місяць, а ще світло старого маяка, були і залишаються свідками раптового спалаху між двома абсолютно сторонніми до цієї зустрічі душами. Вони не раз висвітлювали прохолодну поверхню моря, яка, не тільки бачила, але і обіймала вже не просто закохані душі, а їх тремтячі від холоду тіла. Переповнені зали аеропортів і терміналів з позначенням «Виліт», довгі потяги, що забирають на північ чиїсь мрії і думки про нове майбутнє літо, дороги, розігріті шинами коліс автомобілів, які несуться через гори і перевали, зриваючи потоком вітру перше пожовкле листя, короткі СМСки, які повідомляють про те, що хтось вже встиг скучити за іншим, хоча літак з одним з цих двох ще навіть не вирулив на злітну смугу, переповнені фотографіями і текстами соціальні мережі, і пісні, і вірші про літо… Всі, хто старше тридцяти, живуть спогадами, ті, хто ще не досяг такого віку, ще сподіваються на мрії. Дорослі пишуть романи, а діти — звичайні твори на тему «Що таке щастя?», або «Як я провів літо…»

Саме, в цих творах на тему «Як я провів літо» завжди є фрази про море, про пальми, коралі, які можна не просто побачити на картинках, а й помацати, занурившись на дно Червоного або Егейського морів, про село на березі тихої річки, де можна просто лежати і дивитися на хмари, мріяти про далекі краї і країни, засипати під спів птахів і, прокидатися з півнями, про ліс, в якому можна зустріти справжнього зайця або перепілку. У цих творах найчастіше присутня дитяча безтурботність і впевненість в тому, що літо обов'язково повториться, і це свято ще неодноразово до них повернеться. Але в жодному такому творі не буває ані слова про хвилюючі зустрічі і безсонні ночі, про перші поцілунки і перші подаровані букетики з польових квітів, про зорепад, який вони вперше спостерігали разом, коли сиділи на теплих каменях, а його рука лежала на її плечі, а її рука — на його талії. І немає в тих дитячих зошитах ані перших переживань, ані перших поцілунків, немає там перших побачень і прогулянок по набережній, де, тримаючи один одного за руку, просто не вистачає сміливості вимовити лише одну фразу. Про це не пишуть в дитинстві, більшість соромиться своїх почуттів, не знаючи, що саме ці перші почуття є найщирішими, і тому, зберігають їх у вигляді найтепліших і приємних спогадів…

Життя, як і Ермітаж, можна проскочити за одну мить, не помітивши і не зрозумівши суті всього, що відбувається. Для когось ціле життя — це лише виконання обов'язків і чиїхось бажань, в яких відсутня мрія і романтика. За сто років такого життя можна не помітити жодного заходу сонця і не зустріти жодного світанку, не зрозуміти сенсу величезного багатотомного роману і не побачити восени жодного жовтого листка. А можна в маленькому віршику знайти для себе відповіді на всі питання, затриматися біля невиразної, на перший погляд, картини Моне і

1 ... 63 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одержимість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одержимість"