Читати книгу - "Коли курява спаде"

У руках Аїра-старшого затанцював шкіряний батіг. Щоразу коли він опускався на тіло людини, то рвучко звивався, мов змія, ніби прагнув щось зірвати з неї — одяг або шмат шкіри. Той чоловік насамперед отримав двадцять ударів батогом. При кожному ударі батіг збігав униз по його ногах, і коли Аїр-старший батіг прибрав, ноги того чоловяги виявилися голісінькими, жодної нитки на них не залишилось. Місце, по якому бив батіг, говорило людям, що на карному стовпі — злодій. Той чоловік поглянув на свої ноги й виявив, що тканина їх уже не прикриває, однак шкіра лишилась неушкодженою. Цього він не міг витримати й відразу ж почав галасувати:

— Я — підлеглий туси Вангбо! Я — не злодій! Я за наказом свого господаря прийшов шукати потрібну йому річ!

Тут на сцену вийшов старший панич родини Мерці й спитав:

— І як же ж ти її шукав? Може, отак відкрито й голосно? Чи потайки й криючись?

Ненависть до ворога в людях — завжди напоготові, мов срібло в сховищах: коли потрібно, тоді й можна використати. Тож щойно стих голос старшого панича, як люди закричали:

— Убити! Убити його! Скарати на смерть!

— Ех, шкода! — зітхнув той чоловік.

— Шкода своєї голови? — перепитав старший панич.

— Ні, шкода, що запізнився.

— Ну, це тебе не позбавить від смерті.

Сміливець розреготався:

— Хіба я міг би повернутися живим, якщо йшов на таку справу?

— Видно, що ти сміливець. Кажи, якщо в тебе є прохання, я його виконаю.

— Віднесіть мою голову господарю, нехай знає, що я був відданим йому до кінця. Я хочу постати ще раз перед ним, а вже тоді закрию очі.

— Ти — дійсно сміливець, якби ти був моїм підлеглим, то знав би шану від мене.

Останнє прохання того чоловіка до мого старшого брата полягало в тому, щоб його голову доправили до господаря якнайшвидше, адже він хотів побачити господаря, поки ще не згасне світло в його очах.

— Інакше зовсім не личить воїну, — сказав він.

Старший панич наказав приготувати швидкого коня. Далі все було дуже просто. Кат відв’язав верхню частину тіла чоловіка, при тому, що ноги все ще були прив’язані до карного стовпа, таким чином навіть людина з найміцнішою статурою повинна була опуститися на коліна. Кат розумів, що старший панич, сам герой, співчуває героєві, тож не хотів завдавати останньому багато страждань. Рука його піднялась, ніж опустився, все — дуже вправно, і голова з бумканням покотилася на землю. Зазвичай відрубані голови падають обличчям униз і вгризаються в землю. Однак ця голова впала обличчям догори і її очі продовжували світитись, а в кутиках губів ще трималась ледь помітна іронічна посмішка. Мені здавалося, що то — посмішка переможця. Не чекаючи, поки я докладно роздивлюсь усе це, голова зникла під червоною ряднинкою, піднялась на коня й за мить опинилась уже вдалечині. Однак мене не полишала думка, що в тій посмішці щось крилося. Брат тільки висміяв мене:

— Хіба ми можемо розраховувати на те, що твоя голова нам щось повідомить?

Не чекаючи, поки я заперечу, мати сказала:

— У нього хоч і дурна голова, однак іноді має рацію. Крім того, хіба хтось може бути так уже й певним, що мій син завжди помиляється?

Старший панич завжди був розважливим, тож сказав:

— Це — всього лише посмішка раба, який мав змогу залишитись вірним господареві до кінця.

Розумні люди завжди такі: розважливі й водночас непоступливі, лагідні, але й залишаються при своєму.

Туси Вангбо несподівано знову направив своїх людей. Цього разу двох. Ми вчинили, як і минулого разу. Коли ці дві голови, ще теплі, мчали вдалечінь на швидких конях, старший панич стиха сказав:

— Ця справа починає мене непокоїти.

Люди туси Вангбо з’явилися знову, тепер — утрьох. Цього разу мій старший брат розреготався й сказав:

— Здається, Вангбо жартує з нами ціною голів своїх рабів? Ну що ж, якщо в нього надмір людей, ми їх порубаємо.

Тільки цього разу відрубані голови ми не відправляли. Натомість ми відрядили посланця на швидкому коні. Послання його було дуже простим: після належних привітань туси Мерці вітав туси Вангбо з тим, що в нього такі сміливі й віддані раби. Туси Вангбо не відповів листом, однак відрядив своїх людей, щоб забрали й ті три голови. Щодо їхніх тіл, то він попросив лам здійснити належний обряд і спалити їх на березі річки.