Читати книгу - "Все буде добре"

Погляд ковзнув по багатоповерхівках, у яких спокійно спали пересічні львів’яни, далекі від усіх спортивних баталій і багатоходових комбінацій.

Ігор Жатек усміхнувся. Бідні люди, у житті яких ніколи не траплялося поворотного моменту. Які не знають, як це – ставити на кін усе й викладатись на повну заради перемоги. Вони сплять у теплих ліжечках своїх сірих будинків, щоби завтра прокинутись і продовжити своє сіре життя. І їхні сни яскравіші за будні. Знали б вони, що чекає на них уже зовсім скоро!

– Шеф, про що задумались? – перебив його роздуми Сєрий. Жатек скоса на нього глянув, і чоловік затнувся.

– Дістань мені досьє на працівників «УТК». Якщо не можемо відрубати голову, візьмемось за пальці.

У кімнаті було темно й холодно. Катя навмисне не вмикала світло. Воно різало їй очі. А ще при ввімкненому світлі її б нервував безлад у квартирі: розкидані речі, неприбраний стіл, перевернуті стільці. Темрява ховала ці деталі. Антон мав приїхати наприкінці тижня – для нього треба було б придумати якесь пояснення. А Катерина не хотіла розмовляти.

На відміну від ледь видимого хаосу навколо, усередині жінки панував спокій. Останні кілька днів вона провела наодинці зі своїми думками. Свербіж, який спершу зводив з розуму, нарешті зник. І Катерина зрозуміла певні основоположні істини, від яких залежало її життя в майбутньому.

Істина перша: вона кохала Антона. Істина друга далася важче: Антон також її кохав. Перша істина пояснювала, чому Катя не покинула все й не повернулась назад у село, щойно запідозрила про зраду. Друга – чому Антон не покинув її. Катерина знала, що вона мусить це усвідомити, адже за другою істиною йшла третя: Антон змінився. І, швидше за все, не сам, а з чужою допомогою. Хтось зустрівся йому на шляху, хтось, кому він не зміг опиратися, і це призвело до того, до чого призвело. Катя майже точно знала, що Антон їй бреше. Ці розбіжності у фактах, ці постійні задумливі погляди, це ледь помітне розчарування після їхнього сексу.

Жінка довго складала всі думки докупи, поки не дійшла до усвідомлення: у всьому винен Антон. Це він оступився, він дозволив себе звабити, він піддався спокусі. А це означало, що навіть якщо це вже сталося, і сталося лише раз – не факт, що воно не станеться знову. І ще. І ще. І ще. І так щоразу, поки Антон зустрічатиме людей, кращих за неї.

Катерина теж відчувала себе винною: вона не була достатньо хорошою для свого чоловіка, що й спричинило зраду. Однак вона не може стати всіма жінками на світі! Сьогодні Антону подобаються брюнетки, а завтра – блондинки, то що, їй потрібно кожного дня фарбуватись, щоб відповідати його смакам? Ні. І це приводить до четвертої істини: Антон просто не розуміє цінності кохання. Саме тому кидається на яскраві обгортки. Саме тому відштовхує Катерину. Але це нічого. Він просто не розуміє, що Катя його кохає, завжди кохатиме. І ніколи нікому не віддасть.

Жінка взяла в руки телефон, що вже котрий день лежав поруч. Екран показував одну поділку батареї, але цього мало вистачити для дзвінка. Вона давно для себе все вирішила. Доля вже одного разу давала їй шанс. Усі наступні шанси потрібно брати самій. Катерина набрала номер телефону, вказаний на візитівці. Мимоволі понюхала її. Пахло незнайомими парфумами. Марія завжди знала, як справити враження на чоловіків. Цікаво, якби Антон зустрів своє шкільне кохання зараз, як би розвивались події? Чи…

– Слухаю, – почулось по той бік слухавки, і Катя ледве не впустила її з рук.

Думки про Марію та Антона настільки захопили її, що жінка забула всі заготовлені слова.

– Алло, слухаю вас, – повторив чоловічий голос.

– Доброго вечора… – Катерина відкашлялась.

Вона стільки часу зважувала, вагалася, вираховувала. Уже немає шляху назад. Це той крок, який потрібно зробити. Потрібно бути впевненою. Заради власного щастя.

– Доброго вечора. Моя ім’я – Катерина. Мені сказали, що ви надаєте… особливі послуги.

– Не розумію, про що ви, – відповів голос.

Жінка розгубилась.

– У мене є чоловік, і я думаю, що він мені зраджує.

– Ви думаєте?

– Я… впевнена, – невпевнено сказала Катерина.

Голос по той бік слухавки важко зітхнув.

– А я думаю, що ви помилилися номером. До побачення.

– Заждіть! – запанікувала Катерина. Жінка так довго готувалася до цієї розмови – і ось вона завершується, так і не розпочавшись. – Марія Красна описала вас як спеціаліста на всі випадки життя. За відповідну плату, звісно ж.

Час застиг. Чоловік мовчав. Катя завмерла, боячись почути короткі гудки.

– Пані Катерино, що конкретно вас цікавить? – нарешті озвався голос.

– Скільки… – вона глибоко вдихнула. – Скільки буде коштувати знайти і вбити одну людину?

Дзвінок застав Марію, коли вона робила собі манікюр. Лаючись і намагаючись не залишити слідів на новому телефоні, жінка таки підняла слухавку. З третього разу.

– Слухаю, – сказала якомога холодніше. Була в неї така звичка щодо незнайомих номерів.

– Пані Маріє, це Андрій, – представився співрозмовник.

Жінка на секунду замислилась, однак розгадка була очевидною. Лише одна людина називала її «пані Марія» таким діловим і рівним тоном – друг Віталіка. «Майстер на всі руки».

– Так, упізнала такого, – її голос потеплішав, однак його тон не змінився.