Читати книгу - "Все буде добре"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ну, привіт, – озвався Сергій першим, щоб порушити мовчанку.
– Ага, привіт, – кивнула вона.
Голос здався йому знайомим – і, бінго. Він же ж знає її! Це та чіка з «Тарганів». Він працював у них сисадміном ще не так давно. Узагалі, конторка називалась «ТагранКо», і ця панянка там чи то стажувалась, чи то працювала. Вони ще курили якось разом. Воістину: кожне місто – це одне велике ліжко. Але їхній гендир[24] – іще той хтивий мудак, тож не дивно, що вона пішла. Кажуть, феєрично так пішла. Сергій примружився та усміхнувся. Дівчина недоладно всміхнулась у відповідь, оглядаючись. Ні, не впізнала. А шкода.
– Ну що ж, раз ми тут застрягли, то прийдеться попрацювати за екскурсовода, – зітхнув Сергій і пройшов углиб зали. – Знайомся, це – серверна, – він розкинув руки, охоплюючи простір навколо.
– Ого, круто, – стала поруч Марія. – А що вона робить? – запитала наївно.
І Сергій повільно опустив руки.
Він ще раз глянув на гостю й побачив те, що не помітив першого разу. Марія була жінкою. Чим він її зібрався вражати? Майже рівними рядами серверів, що заповнювали весь навколишній простір? Чи сумами, які проходили через цей непримітний склад? Чи, може, буде розповідати про тактову частоту процесорів у мейнфреймі[25]?
– Ну, гм, тут є інтернет, – нарешті вичавив він. – Один гігабіт.
– О, це круто. Де? – оживилась дівчина.
– На цьому комп’ютері, – кивнув Сергій. – Чаю хочеш?
– Ага. Дві ложки цукру, – кивнула Марія й сіла за монітор.
– О’кей.
Настрій – вичавлений. На що він очікував? Думав, що як вони давили разом цигарки в курилці, то знайдеться багато спільних тем для розмови? Ага, зараз. Відсутність постійної дівчини зводить на нуль усі спроби завести нову. Отаке-от замкнене коло життя. Сергій сумно усміхнувся, залив чай окропом, додав цукру (їй – дві ложки, собі – пів) і розмішав. Дійсно, замкнене коло. Має вигляд лайна, смак, як лайна, а доводиться пити та дякувати. Адже довбані туземці відбирали з любов’ю. Ну та й біс із нею, цією філософією!
– Слухай, я тут подумав про от яку штуку. А ти знала, що… – Сергій зайшов із чаєм в серверну і затнувся. Адже видовище йому відкрилось дуже дивне.
Його гостя закинула ноги на стіл, а її рука загубилася десь між розстібнутих штанів. Якщо зважати на рухи, жінка щось активно там шукала. На двадцятитрьохдюймовому екрані руда оголена дівчина й м’язистий хлопець у татуюваннях підбадьорювали ці пошуки низькими викриками та специфічними рухами.
– Ну що? – знервовано обернулась Марія, не зупиняючись. – У мене був дуже й дуже паскудний день. Треба зняти стрес.
Сергій не знайшовся, що відповісти. А на екрані якраз з’явилося ще двоє дійових осіб.
4Уночі місто належало таксистам. Лише вони гуркотом моторів розганяли залишки тиші порожніми вулицями. Коли останні відвідувачі залишали клуби, забігайлівки чи музеї (залежно від рівня культурного розвитку), таксі вишукували одинаків і пропонували свої послуги. А потім влаштовували своїй нетверезій (якщо пощастить) жертві екскурсію містом, вибираючи найдовший зі всіх можливих шляхів. Зрештою, клієнт платить.
Інколи в нічне місто навідувалися фури. Користуючись моментом, вони непомітно прослизали вузькими вуличками міста та рухались далі за своїми логістичними шляхами, ніколи не гальмуючи посеред дороги, зупинені п’яним клієнтом, якого дивом проґавили всюдисущі таксисти.
– Альо, чувак! Ану, давай швидко з дороги – у мене план горить! – насуплений водій вантажівки відчинив двері та одразу опинився на землі, скинутий різким ривком.
– Менше опиратимешся – буде менше проблем! – просипіли йому на вухо, і водій завмер.
Тим часом хтось заскочив у кабіну, пересвідчився, що там більше нікого немає, зіскочив назад і рушив до причепа. До нього приєднався «п’яниця», витягуючи з-під куртки ломик. Швидкими рухами вони зламали замок, відчинили причеп і зникли всередині, підсвічуючи собі ліхтариками. За кілька хвилин вискочили назад, свиснули своєму товаришеві та зникли в сусідньому під’їзді.
– Без дурниць, – прошепотів той, хто тримав водія, і кинувся слідом.
– От падлюка! – просипів Сєрий, спостерігаючи, як водій вантажівки повільно підводиться, оглядається, комусь телефонує й після короткої розмови закриває причеп, заводить мотор, і фура неспішно покидає межі неприємної вулиці.
Ігор Жатек нічого не відповів. Його авто стояло в тіні тьмяних ліхтарів, тож він бачив усе, коли його не бачив ніхто. І те, що трапилось, лише підтвердило його підозри. Це була підстава. Третій його «контакт» виявився липовим. Віктор Євгенович знову його переграв. Спершу «Альвеа», тепер цей… Звідки вони беруть таких працівників? Може, якось плюнути на все та й перестріляти їх усіх? Щоб інші знали своє місце?
Жатек глянув кудись у темряву, міцно зціпивши зуби. Йому конче була потрібна «Українська транспортна компанія». Він міг купити з десяток дрібніших перевізників, але це б зайняло багато часу, грошей та управлінського ресурсу. Поминувши те, що закрити один рот легше, ніж десять. Але нічого. Москва почекає.
Ніколи не буває просто. І що сильніший суперник, то приємніша перемога. Керівник «Інстер Банкін Груп», у минулому – доволі успішний боксер, знав це. Поєдинок завжди вирішується одним ударом. Нехай він не завжди стає вирішальним, але саме з нього починається відлік до падіння суперника. Головне – вичекати потрібний момент і завдати цей удар.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все буде добре», після закриття браузера.