Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Коли повертається веселка 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли повертається веселка"

931
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коли повертається веселка" автора Анастасія Винник. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 87
Перейти на сторінку:
шкода, що ти так нічого і не зрозуміла в цьому житті. Але це і не дивно: тобі немає чим розуміти, в тебе немає душі, серця нема, ти жодного разу не подзвонила своїй мамі. Мені розповіли про твої стосунки з сином. Я не здивований, інакше й бути не могло, ти дочка своєї мами, і нікуди від цього не дінешся, це карма. Знаєш, Олена не згадувала тебе, навіть коли була твереза. Спочатку я думав, що вона не вміє бути відвертою, а потім зрозумів, що це через жорстокість. – Його голос затремтів, і обличчя змінила маска страждання. – Боже! – Він стис голову руками. – Я все життя прожив із жінкою без серця, я віддав їй свою любов, я тебе прийняв, як рідну, а ви обидві кинули мене! – Він театрально заламав руки.

Завершивши комедію, вітчим витріщив очі і втупився в Таню.

– Ти і це переживеш, – спокійно мовила вона.

– Переживу? Я сам, розумієш? – крикнув він. – Я любив твою маму, я все їй вибачав, я мав надію, що вона кине пити, гуляти. А вона втекла до коханця. Знаєш, я так зрадів, коли Галя зателефонувала мені й сказала, що бачила тебе! Я думав, ти повернешся, ми знову будемо жити разом і в мене буде сім’я.

– Сім’я? Ти хворий. Іди, – зі зневагою сказала Таня.

Але вітчим не пішов. Він схопив її за плечі і, бризкаючи слиною, зашипів:

– Не смій так до мене говорити! Думаєш, я тобі все пробачу? Ніколи! Ти скоро здохнеш, а я прийду до твого сина і все розповім. Йому буде цікаво послухати, що його породила брудна шльондра. – Він захникав і повис на ній, усією вагою тіла притискаючи до консольного столика.

Таня схопила вазу з кульками і щосили вдарила вітчима по голові. Він закричав і вхопився за голову. У руці Тані залишився уламок скляної ніжки, і вона продовжувала завдавати удари по його руках і обличчю. Він кричав і бив її кулаками, але вона не відчувала болю, вона вчепилась у нього, як кішка, а кров лише розігрівала її спрагу помсти. Вітчим закричав і попустив хватку. Таня скочила на ноги і побігла до дверей. Відчинивши двері, вона впала на руки незнайомій жінці.


Стискаючи в руках закривавлену носову хустинку, Настя вийшла з палати і, намагаючись не стукати підборами, побігла по коридору – її розпирало бажання якнайшвидше зателефонувати Василеві. Всі, хто йшли назустріч, із жахом дивилися на неї, а вона усміхалась на всі кутні. У машині вона одразу зняла шерстяну кофту і оглянула криваві плями. Вони були всюди – на комірі, рукавах, грудях. Але найціннішим досягненням був носовичок. Настя витягла з бардачка вологі серветки, витерла кров з шиї, рук і взяла телефон.

– Коханий, мені пощастило, у мене є кров! – з гордістю крикнула вона, почувши голос Василя.

– Не зрозумів!

– Що ти не зрозумів? Я маю кров Тетяни.

– А… А як тобі це вдалось так швидко?

– Уявляєш, вона побилась із якимось мужиком, це було щось! Вона його добряче порізала!

– Порізала?

– Так, я хотіла зайти, але раптом двері відчинилися, і Таня мало не збила мене з ніг. Вона була вся в крові.

– А якщо це кров того мужика?

– Ні, кров текла з її носа. Вона мені всю кофту залила. Я дала їй свій носовичок, щоб напевне. Можеш дзвонити в лабораторію. Фух, ти знаєш, я не бриджуся, але вона того мужика добряче взула.

– Чорт з ним. Давай їдь в лабораторію, я зараз туди зателефоную і домовлюсь, щоб тебе зустріли.

* * *

Караваєв зателефонував у лабораторію, запхав телефон у піджак і знову втупився в картини.

– Нормально малює, паскудник, – сказав Жора.

Тік не відреагував. Він дивився на картини, що були підписані «Дмитро Ладний», і жодна думка, окрім «Мій хлопчик – не мій хлопчик?», у його голові не виникала.

– Ну, як Рембрант, – продовжив Жора. – Я й не знав, що у студіків бувають виставки. Думав, тільки справжні художники виставляються.

– Дмитро вже справжній мордо… е-е… художник. – Караваєв заклав руки за спину, і, кинувши погляд на порожній зал, скоса зиркнув на Жору. – В дешевих лахах ти змахуєш на шкільного завгоспа.

– Не смішно, шефе, – булькнув Жора. – Я переодягався в гаражі, щоб хлопці не бачили. Засміють.

– А що це за скрипучі шкари? – Тік кивнув на Жорине взуття.

– Взяв у садівника. Ви ж сказали виглядати непомітним.

– Ну, це вже дуже непомітно. Добре, повернімося до наших баранів. – Тік подивився на годинник. – Перерва за десять хвилин. Нагадай, куди ти маєш іти?

– Третій поверх, аудиторія номер тридцять сім, там займається група номер п’ятдесят два. Чекаю, поки вийде Дмитро, а там як карта ляже.

– Ти добре запам’ятав, який він на вигляд?

– Рудий, високий, худий, що ще?

– Шо ще! – передражнив Тік. – Ти маєш дивитись на мене, а я дам тобі знак, ясно? І дивись мені, дуже не штовхайся, бо твоя карта погано ляже. – Караваєв притис руку до щоки, яка почала смикатись.

– Та не хвилюйтесь, нічого вашому Дмитрику не буде.

– Ще не відомо, чи мій він, – похмуро сказав Тік.

У зал зайшла жінка у сукні-балахоні

1 ... 61 62 63 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли повертається веселка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли повертається веселка"