Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Закляття відьмака 📚 - Українською

Читати книгу - "Закляття відьмака"

363
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Закляття відьмака" автора Юрій Григорович Логвін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 117
Перейти на сторінку:
Але то так далеко, що уявити собі не можна. Там уже справжній кінець і землі, і взагалі світу…

Лавр зробив п’ять золотих із знаменом угорського короля й подарував мені. Потім вони дуже мені знадобились. Але то вже окрема мова.

Далі він почав викладати на лаві різні оздоби: персні, обручки, сережки, якісь шильця, ланцюжки й різні на них обереги — коні, качки, сокирки, голуби, гребінці, лунниці… І на всіх коштовностях поналипав жовтий глей… У мене аж щелепа відвисла.

— Ти що, брате Лавре, могили розкопував?!! З грабунку мертвих щастя не буває!..

— Не мертвих! Золото з поганських могил. Бачиш — скільки злата дивного взяв, а хреста святого жодного немає. Та ще я заговір знаю — його ніяка нечиста сила не подолає!

— Теж від сарацина єгипетського навчився?

— Ні, хрестоносці навчили. То ще раз кажу тобі, брате, не трусись. З цього золота зробимо цілий міх щирих угорських дукатів…

Так ото як на Щедрий вечір спорядився боярин, то Лавр уже половину своєї здобичі переплавив на кружальця. Він все сам порався — мені не було коли йому допомагати, я докінчував ще один зошит списувати.

Ми з Лавром домовились — я після других півнів вийду до міста. Тоді хоч і молодик ще був, та такий яскравий, хоч читай. Домовились — мені повертатись на млин, як на паркані біля заїзду, що ліворуч від Пирогощі стоїть, буде позначка крейдою. Як ми і змовились із Лавром, я повертався до млина глибокої ночі.

І, коли спускався, а спускався я обережно по засніженій стежці, побачив під віконцем істобки кульгавого наче зігнута людська постать, і наче на милицях. А поруч неї — якась тінь чи то пса, чи то горбуна… Ну, немов якась химера… Я перехрестився і проказав молитву. Та тіні не зникли. Тоді я мерщій зі стежки та за старезну дупляву липу. Звідтіля добре видно весь хутір — серп місяця ще вузький, а світить добре.

У всіх вікнах бояринового дому яскраве світло. Чути спів у два голоси та гудок. А довколо тиша така — власне дихання чуєш.

Дві тіні з-під віконця істобки поспішили за ріг. Відчинились рипучі двері, й звідтіля вийшов кульгавий — яскрава скіпка добре висвітила його патлату голову.

Він подався до бояринової оселі, погуркав у браму.

Заіржав кінь у стайні і дзвінко вдарив копитом у стовп загороди.

Кульгавому не відчинили. Він злякався і повернувся до своєї оселі. Як він зачинив за собою рипучі двері, дві прихилені тіні вийшли з-за істобки і попрямували вниз понад ручаєм, далі туди, вглиб долини. Там стежки: ширша й рівніша. Я спустився в долину з найбільшою обережністю. І не йду повз садибу бояринову. Спускаюсь униз до ручая, а від нього вже піднімаюсь до тину. Не пішов до брами ось чому: ключ від воріт був один, і я лишив його Лаврові. А він чи не лишив ключа на умовленому місці, чи я не знайшов. Тому я навіть не підступав до воріт. Отож шукав зручне місце, щоб перелізти на подвір’я. І ступаю так тихенько, так обережненько. Що казати — це тепер я старий, ногами шкрябаю. Та й вуха Лавр мені заговорив, я став чути добре, як ніколи. Чую — знов риплять бігуни дверей в істобці. Тільки поволі двері отворяються. Обережно їх відхиляють.

Дивлюсь — а світла в істобці вже немає! «Ну, — думаю, — кульгавий тепер попреться до млина». І справді, кульгавий гаткою скрадається до млина. Я впав за густим кущем. І мені все добре видно. Ось кульгавий підходить до брами, встромлює щось у замок. Раптом дзизнуло, ніби струна лопнула. І кульгавий із зойком хапається за голову. Стогне, аж харчить, і за голову тримається, хитається з боку на бік. Я закляк — не дишу. Кульгавий потупцював, потупцював перед брамою та й потрюхав назад по гатці.

Тепер я вже боявся сам хату відкривати. Хто зна, яку там ще пастку Лавр зготував на порозі хати?.. Я піднявся на протилежний схил долини і, мов на чатах, крокував на грудові туди й сюди майже до ранку. Стежив за садибою, щоб не прогавити, коли звідтіля вийде Лавр.

Я спустився швидко, проте позамітав гіллякою свої сліди.

Лавр чекав мене у розчинених воротах.

— Чому ключа не лишив? — обурився я.

— Щоб ти стерігся й не поліз до брами.

— Ти знав, що кульгавий попреться, і поставив пастку?

— Не пастку, а кушу… Куди йому поцілило?

— Схопився за голову…

— Його щастя, що глиняною кулею, а не болтом! Тепер буде обережніший або взагалі не лізтиме…

— Слухай, Лавре! Тут ще щось шастало. Людина на милицях і собака наче… Може, то привиди?

— Заспокойся. Отой на милицях і насторожив кушу.

— А хто з ним?

— Нікого.

— Як нікого?! Я ж сам бачив мару якусь!

— То в нього собака такий.

— Отак за ним ходить і не гавкає і не гарчить?

1 ... 61 62 63 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закляття відьмака», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Закляття відьмака"