Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки 📚 - Українською

Читати книгу - "Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки" автора В'ячеслав Васильченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 133
Перейти на сторінку:
прокрадався в душу, а потім і розходився тілом. Однак спина й лоб не піддалися. Про це «голосно» сигналив піт. Футболка безнадійно прилипла. В іншій ситуації запалала б роздратованість. Але не цього разу. Не до того.

Рухалися повільно, сторожко дослухаючись і озираючись навсібіч: обережність ще нікому не вадила. Романченко приготував пістолет. Лисиця пошкодував, що не прихопив «демократизатора». Від того почувався якимось незахищеним. Відкритим для будь-якого нападу. Наче йшов голяка.

Загавкав собака. Заметався прямокутником клітки, постійно стрибаючи на сітку загорожі. Сірий з білими «вставками» на кінчиках лап, уздовж морди та й інших частин тіла. Щось у його зовнішності насторожувало. Пес шаленів, погрозливо шкірив зуби, все хотів вирватися і, напевне, «показати» цим двом зайдам непроханим…

— Нічогенький у нього песик, — замислено відреагував Романченко. — Більше на вовка скидається.

— А може, це і є вовк, — припустив професор. — Приручений лісником. Бо ж що таке собака? Це той самий вовк, тільки одомашнений тисячі років тому. Учені називають цей процес «доместикація». Латинське domesticus походить від domus — «дім». Тобто «відбувається селекційна зміна популяції тварин або рослин, результатом чого виступає їхнє пристосування до утримання в неволі з метою використання людиною». Ось так.

— Все може бути, — ще раз подивився на дворового сторожа капітан. — Після років служби я вже нічому не дивуюся.

Підійшли до «вісімки». Богдан нагнувся й зазирнув під моторний відсік. Сухо. Доторкнувся до піддона картера. Холодний. Значить, стоїть уже принаймні кілька годин.

Зачекавши, поки Лисиця пошаманить, Романченко махнув пістолетом у бік будинку. Рушили туди.

Ось і вхід. Ґанок. П'ять сходинок. Різьблене накриття. Масивні вхідні двері з подекуди облущеною голубою фарбою на неґрунтованому металі. Витерта колись срібна ручка внутрішнього замка. Капітан обережно натиснув. Ручка німо пішла. Двері ж залишились нерухомими. Замкнено. Або немає вдома, або забарикадувався, побачивши у вікно непроханих гостей.

— Заховаємося в якомусь із сараїв, — пошепки запропонував Романченко. — Влаштуємо спостережний пункт. Якщо немає вдома, побачимо, коли прийде. Машину не загнав до гаража, значить, десь недалеко.

— А якщо в будинку?

— Все одно у нас тільки один вихід — чекати. Двері ламати не будемо. Поки. Та й металеві вони. Ходімо.

— Може б, води напилися? — показав на колодязь Богдан.

— Прийде господар — він і почастує, — підморгнув капітан. Лисиця кисло посміхнувся.

Спустилися з ґанку. Першим ішов Романченко. Першим він вийшов із-за рогу…

Великий поліетиленовий пакет, постійно наповнюваний повітрям, не витримав тиску і — гучно розірвався. Так здалося спочатку. Але насправді сталося інше. Пролунав постріл. Романченко схопився за праве плече і впав. Лисицю врятувало те, що не ввійшов до зони обстрілу. Миттю зметикувавши, професор за півсекунди теж опинився на землі: другий постріл міг пролунати відразу. Доповз до пораненого. Ледь чутно запитав:

— Живий?

— Живий, але, дідько, боляче. У-у-у… Кров іде.

— Сам зможеш зупинити?

— Спробую… Візьміть пістолет… І наручники. Стріляйте економно. Намагайтеся поранити в ноги.

— Добре.

Наручники вклав у кишеню бриджів. Узявши пістолет, почав тягти Романченка в безпечне місце. До ґанку. Вдавалося важко, хоч капітан і намагався допомагати, відштовхуючись підборами. Прихилив до стіни. Офіцер почав рвати сорочку й обмотувати закривавлене плече. Виходило погано, але Романченко всміхнувся й підморгнув. Богдан показав «ок» і став прокрадатися до рогу. Десь там, за ним, Ведмедеря. Озброєний. Небезпечний. Страшний. Який не збирається зупинятися. Та й патронташ у нього, найімовірніше, чималенький. Вистачить і на Лисицю, і на добивання Романченка. А може, то хтось інший?

«Так, — почав розмірковувати, але заважали часті й гучні удари серця. Які втихомирюватися явно не збиралися. — Лісник, якщо то він, бачив, що влучив лише в одного. Значить, поводитиметься обережно. Остерігатиметься другого… Почав стріляти, тому що зрозумів: приїхали по його душу».

Роззирнувся. Вгледів старий сірий піджак, яким накрито купку чогось. Стягнув. Беззахисним лишився горбик цибулі. Взяв піджака «за плечі» й кинув на відкритий простір. Постріл пролунав миттєво. «Мішень» відлетіла на кілька кроків. Визирнув на півсекунди. Побачив, що стріляли з-за дерева перед ворітьми. Одразу ж гримнув ще один. З-за рогу вилетіло кілька дрібненьких трісочок.

«Снайпер бісів, — вилаявся, — тепер триматиме тут…»

Приблизно зорієнтувавшись, де засів «стрілець», зібрався, різко визирнув і вистрілив з лівої руки. На влучання не сподівався. Тієї ж миті одержав відповідь. Знову трісочками.

«Нічого, — подумав, — тепер знатиме, що нас так легко не взяти».

Озирнувся до Романченка. Той говорив по телефону.

«Значить, поранення не таке вже й серйозне. Це добре».

І знову напружене очікування. Притулився до стіни. Відчув тепло нагрітого дерева. Навколишня тиша ніби теж причаїлася. Але їй легше. Вона — нейтральна. Ні за одних, і ні за інших. Просто спостерігає з цікавості. Скільки разів так траплялося. А якщо потурбують пострілом, біда невелика.

Коли ще раз глянув на офіцера, той непритомно сидів, заплющивши очі. Телефон випав з ослаблої руки. Настрій знову погіршився.

«Дідько, — ще раз не втримався професор, — цього ще не вистачало…»

Лякало те, що

1 ... 61 62 63 ... 133
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки"