Читати книгу - "Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв"

— Я прийшов за відповіддю і вже одержав її, — промовив Престо. — Ви сказали: «Так».

— Але ж ви не Престо… Прошу вас, не мучте мене! Що вам треба?

— Заспокойтесь, міс Люкс. Вам не загрожує небезпека. Я не божевільний і не бандит. Я знаю, вам важко повірити, що ось цей невідомий молодий чоловік, який розмовляє з вами, є справді знехтуваний вами Антоніо Престо. Але я постараюсь переконати вас у цій неймовірній речі.

І Престо розповів Гедді все, що сталося з ним після побачення, показав вирізки з газет про «чудесні перетворення», які робить доктор Цорн, нарешті вийняв фотографії, де були відзначені всі етапи еволюції, що відбулася в тілі Престо. Ці фотографії були найпереконливішим доказом. І все ж, коли Гедда, одірвавши погляд від фотографій, подивилася на вродливого юнака і уявила собі колишнього Тоніо Престо, її розум відмовлявся вірити, що такі перетворення можливі.

Вона замислилась. Настала мовчанка, і Престо не порушував її. Він, мов вироку, чекав відповіді Гедди. Нарешті, Люкс підвела голову і сказала:

— Містер… Престо… — Цей початок не сподобався Тоніо. Раніше Гедда називала його не так офіціально, звертаючись до нього по-товариському: «Тоніо». — Припустімо, що все так, як ви кажете. Стіна потворності не стоїть між нами. Але…

— Яке ж іще може бути «але»?.. — нетерпляче запитав Престо.

— Я вислухала вас, вислухайте тепер ви мене. Згадайте нашу розмову, коли ви ще були потворою Тоніо. Я казала вам про те, що становище зобов’язує. Пошана юрби багато дає, але багато чого й вимагає. Я звеличена волею тієї юрби, яка відвідує кіно. І я не повинна сваритися з юрбою. Я казала, що юрбі було б найприємніше, коли б я на все життя лишилася неодруженою. І тоді кожен клерк, кожен підмітальник вулиць, зберігаючи мій портрет, уявляв би себе в ролі мого «героя». Юрба ще простить мене, якщо я вийду заміж за справжнього героя…

— За бога чи напівбога, сказали ви тоді.

— Так, за тих, кого возвеличує сама юрба.

— А хіба Престо не бог? — гордо запитав Тоніо.

— Ви більше не Престо. В цьому ж і все питання. Ви були бог-страховище, але ви були незрівнянні в своїй потворності. Тепер ви вродливі, мов Нарцис, але таким вас не знають люди. Ви перетворилися на невідомого красивого юнака. А невідома краса — це гірше, ніж прославлена потворність Престо. Я не хочу, не можу допустити, щоб про мене сказали, що старіюча Люкс, — а я ж старша за вас на два роки, ви це знаєте, — що старіюча Люкс купила собі на свої мільйони молодого чоловіка, бездарного, невідомого, але гарненького юнака. Та навряд чи й самі ви згодитесь бути «чоловіком знаменитості». Для чоловіка, який має самолюбство, це неприваблива роль. А ви розпещені славою і успіхом.

— Хто вам сказав, що мене ніхто не знає? Хіба я не Тоніо Престо? Престо надів на себе нову маску. Але хіба він перестав бути Тоніо? Хіба мій талант не лишився тим самим? Раніше я смішив людей, а тепер вражатиму їх серця. Я був комік, паяц, тепер буду трагік. О, як я гратиму! Повірте мені, глядачі будуть вражені до глибини душі, коли побачать на екрані Престо-трагіка. Якщо я був напівбогом, то стану богом…

— «Буду, буду, стану…» Все це тільки мрії. Шлях до екрана дуже тернистий, важкий, найчастіше непрохідний для тих, хто мріє про славу…

— Навіщо ви говорите мені все це? Хіба я не знаю, що стати знаменитістю нелегко? Але у мене є хороша спадщина, яку залишив мені Тоніо Престо: загальновизнаний талант, чудове знання артистичної техніки, нарешті зв’язки…

— Але у вас немає головного: неймовірно смішного туфлеподібного носа Тоніо Престо. І юрба не визнає вас.

— Я примушу її визнати. Глядіть же, це остання відмовка. І якщо я прийду до вас, увінчаний славою і визнанням юрби…

— Тоді ми продовжимо цю розмову. Але пам’ятайте, Престо, я не даю ніяких обіцянок і нічим себе не зв’язую.

— Ви закохані? У вас є жених? — запитав Престо.

— У мене є живе серце і свобідна воля, Престо. Ідіть добувайте свою славу!

Пробратися до містера Пітча обновленому Тоніо Престо виявилося ще важче, ніж до Гедди Люкс. Дорогоцінний час містера Пітча охороняло кілька слуг, німих і глухих до будь-яких доводів, благань і переконань. Зневірившись у силі словесної зброї, Престо вирішив прорвати блокаду. Він одштовхнув лакея і швидко пішов уперед. На щастя, Тоніо добре знав розташування кімнат і тому без особливих труднощів добіг до кабінету містера Пітча і зник за дверима.

Престо побачив знайомий йому кабінет, заставлений глибокими шкіряними кріслами, засланий килимом і прикрашений по стінах фотознімками та портретами кіноартистів. На видному місці, посередині стіни, красувався його власний портрет: Тоніо Престо був знятий у натуральну величину і зображав Отелло з хусткою Дездемони в руках. Скільки разів Престо бував у цьому кабінеті! Пітч завжди був незмінно люб’язний з ним, пропонував хорошу сигару, садовив у крісло, услуговував йому, як дорогому гостеві.

Містер Пітч сидів на своєму звичайному місці, біля відкритого американського бюро, і розмовляв з юрисконсультом містером Олкоттом.

— У контракті обумовлена неустойка в п’ятсот тисяч доларів, — говорив містер Пітч, не звертаючи уваги на Престо. — Якщо містер Тоніо Престо втік невідомо куди, не закінчивши зйомки початого фільму «Любов і смерть», то він, Престо, зобов’язаний заплатити неустойку і збитки. Комерційна частина дасть вам довідку, скільки коштує нам постановка незакінченого фільму до того дня, коли Престо зник, і скільки ми втрачаємо від того, що не пустимо цієї картини в