Читати книгу - "Завтра буде вчора, Мар'яна Доля"

До речі, цікаво, де він був, коли загинула Таня. Треба його запитати, але без співставлення з цим убивством, а так просто, між іншим… Коли, за словами поліцейських, вона загинула? Вчора вночі?

Я згадала, як набирала телефонний номер Макса, а він не відповідав. Що ж, удома його точно не було. І сьогодні у відділку, коли я заговорила про мертву дівчину, він так мене штовхнув у бік… Підозріла поведінка! 

Нащо, ну нащо його було запрошувати сюди? Ото я завжди така безголова!

Хай би вже краще Юра, він егоїстичний, впертий, нечесний, та, принаймні, не здатний на вбивство. От його-то я знаю, як облупленого.

Але перегравати ситуацію вже було пізно.

Я почула, що за дверима коротко задеренчав  і відразу ж змовк дзвінок.

Може, не відчиняти? Хай подумає, що мене немає, і йде собі геть.

Але ноги самі вже понесли мене в передпокій, і я отямилася тільки тоді, коли почула з коридора стривожений голос Макса:

— Ліно, ти вдома? Чому не відчиняєш? 

— Так, я зараз, — ледве впоралася з замком, його заїло — здавалося, навіть неживі предмети були проти нашої зустрічі.

Але мені так хотілося зараз побачити Макса, це було щось сильніше за мене, якийсь непояснюваний порив.

Іще раз смикнула за дверну ручку, і вона, нарешті, подалася, а я несподівано опинилася в його міцних обіймах...