Читати книгу - "Лицедії, Сомерсет Вільям Моем"

— Так-так. А далі?

Джулія намагалась виграти час.

— «Твоє кохання вічне буде,

і вічною — її краса».

Джулія розвела руки у величезному жесті й труснула кучерявою головою. Вона вже знала, що їй казати далі.

— Святі слова! «Твоє кохання вічне буде, і вічною — моя краса». Ми зробили б непоправну помилку, якби заради втамування пристрасті пожертвували щастям, яке принесла нам наша дружба! Нам нічого соромитися. Ми чисті. Ми можемо високо тримати голови й дивитися усім в очі.

Джулія інстинктивно відчула, що цими словами найкраще й закінчити, і тому супроводила їх відповідною дією — високо підняла голову і, позадкувавши до дверей, широко розчинила їх. Вона настільки ввійшла в роль, що, спускаючись униз, усе ще грала. І тільки у вестибюлі обернулася до Чарлза, який ішов слідом за нею.

— Мого плаща, будь ласка.

— Моя машина тут, — сказав він, подаючи їй плаща. — Я одвезу вас додому.

— Ні, я поїду сама. Я хочу назавжди запам’ятати цю годину. Поцілуйте мене на прощання.

Вона підставила йому губи. Чарлз поцілував її, і вона відразу ж одсахнулася від нього, приглушено схлипнувши, і, рвучко відчинивши двері, побігла до автомобіля.

Увійшовши до своєї спальні, Джулія зупинилася посеред кімнати і глибоко, з полегкістю зітхнула.

«Дурень триклятий. Подумати тільки, як він мене ошукав. Хвала богові, що я хоч вчасно схаменулася. Він такий телепень, що, певно, й не зрозумів, чого я хотіла. — Але тут вона раптом згадала його застиглу посмішку. — А втім, може, в нього й виникла якась підозра, та переконатися в ній він не міг і вирішив, мабуть, що помилився. Боже, а які я молола дурниці! Та він, здається, сприймав усе за чисту монету. Добре хоч, що я вчасно схаменулася. Бо ще якась мить — і я почала б роздягатися. А тоді уже так легко не відбулася б».

Джулія засміялась. Вона таки вскочила в халепу, і Чарлз добре пошив її в дурні, але, якщо подумати, в цій історії було багато кумедного. Шкода, що нікому не можна розповісти її! Хоч вона й виступала б у непривабливому світі, та анекдот був би просто-таки чудовий. Вона не могла пробачити собі одного — що повірила в його щире кохання, в комедію, яку він грав стільки років; бо це, звичайно, була тільки поза; Чарлзові подобалася роль вірного залицяльника, і його менш за все, очевидно, приваблювала винагорода за свою вірність.

«Це ж був блеф, чистісінький блеф».

Та раптом Джулія спохмурніла. Якщо чоловік не відповідає на любовні натяки жінки, то висновок може бути тільки один: він або гомосексуаліст, або ж імпотент.

Джулія неквапливо закурила. Невже Чарлз привселюдно демонстрував свою відданість їй лише для того, щоб замаскувати цим свої справжні прагнення? Але вона тут же відкинула цю думку. Якби Чарлз був гомосексуаліст, то чутка про це все ж таки дійшла б до неї; власне, після війни у вищому світі про це тільки й говорили.

Цілком можливо, що Чарлз імпотент. Джулія згадала, скільки йому років. Бідолашний Чарлз! Вона знов усміхнулася. Якщо це правда, то не вона, а він потрапив у неприємне й навіть смішне становище. Певно, він перелякався на смерть, сердешний. Очевидно, чоловіки не люблять розповідати про такі речі жінкам, особливо тим, у яких вони безтямно закохані. Що більше вона про це думала, то правдоподібнішим здавалося їй це пояснення. Зрештою, їй стало шкода Чарлза, шкода, немов свого сина.

«Я вже знаю, що мені робити, — сказала вона сама собі, роздягаючись. — Пошлю йому завтра величезний букет білих лілій».

XXV

Прокинувшись наступного ранку, Джулія не покликала відразу Іві, а кілька хвилин лежала в ліжку й думала. Згадавши вчорашню пригоду, вона схвалила своє самовладання. Звичайно, навряд чи можна було стверджувати, що неминучу поразку вона обернула на перемогу, але якщо вважати це стратегічним відступом, то провела вона його просто блискуче. І все ж у неї було неспокійно на душі, бо для дивної Чарлзової поведінки могло існувати ще й інше пояснення. Цілком імовірно, що він не запалав пристрастю до неї саме тому, що Джулія його вже не збуджує. Це спало їй на думку ще вночі, і, хоч вона одразу ж відкинула таку можливість як малоймовірну, проте зараз, уранці, ця страхітлива думка знову повернулася до неї й забрала спокій.

Джулія подзвонила. Оскільки Майкл часто заходив до неї в спальню, коли вона снідала в ліжку, Іві, як правило, розсунувши на вікнах завіси, перш за все подавала їй дзеркало, гребінь, пудру й помаду. Цього разу, замість похапцем розчесати волосся й злегка припудрити щоки, Джулія стала старанно чепуритися. Вона акуратно підфарбувала губи, трохи нарум’янила щоки, поправила зачіску.

Іві принесла на таці сніданок і поставила на ліжко.

— Якщо бути відвертою і безсторонньою, — сказала Джулія, все ще дивлячись на себе в зеркало, — то чи могла б ти, Іві, назвати мене гарненькою?

— Ви спочатку скажіть, що мені буде, коли я говоритиму правду.

— Ах ти ж. дурепа, — обурилася Джулія.

— Принаймні ви — не красуня.

— Жодна велика актриса не була красунею.

— Ну, коли ви розмальовуєте себе й наряджаєтесь, мов та пава, як учорашнього вечора, та ще коли світло падає ззаду, то ви не з найгірших.

«Дідька лисого це мені вчора допомогло».

— Я от що хочу знати: якби мені раптом закортіло спокусити чоловіка, то чи змогла б я це зробити, як ти гадаєш?

— Зважаючи на те, що чоловікам — аби тільки спідниця, я б не дуже здивувалася, якби це вам удалося. А кого ви маєте на прикметі?

— Нікого. Це я так, взагалі.

Іві чмихнула й провела вказівним пальцем під носом.

— Не чмихай. Якщо хочеш висякатися, то висякайся.

Джулія повільно їла варене яйце, поринувши в свої думки. Потім глянула на Іві. Яка вона кумедна, ця Іві, а втім, хтозна…

— Послухай, Іві, чи до тебе хто-небудь чіплявся колись на вулиці?

— До мене? Хай би спробував. Хотіла б я побачити, що в нього із цього вийшло б.

— Я б теж хотіла глянути. А одна знайома розповідала, що чоловіки так і ходять скрізь слідом за нею й заглядають їй у вічі, коли вона зупиняється біля вітрин. Кажуть, іноді дуже важко дати таким причепам одкоша.

— Фе, як це гидко!

— Гидко? Не знаю, не знаю.