Читати книгу - "Донька пастора"

Після безрадісних поневірянь останніх місяців практично будь-яка робота, яка б змогла повністю заполонити її, була б великим полегшенням. Але це було більше ніж просто робота; це була — принаймні так вважала Дороті, — місія, мета життя. Намагатися розбудити затуркані мізки цих дітей і виправити згубний вплив тих знущань, які чинилися над ними під виглядом освіти, — на таке не гріх покласти і душу, і тіло, хіба ні? Отож заради цієї роботи Дороті не зважала на жахливі умови проживання у місіс Кріві та навіть не замислювалася про власне дивне становище та невизначене майбутнє.

4

Звісно, так не могло довго тривати.

Не минуло й кількох тижнів, як у роботу Дороті почали втручатися батьки. Проблеми з батьками — один з неодмінних аспектів життя приватної школи. З погляду вчителя всі батьки — то лише зайвий клопіт, але батьки дітей у чотирисортних приватних школах — просто нестерпні. З одного боку, вони мають лише дуже приблизне уявлення про суть освіти; а з другого — сприймають «навчання у школі» достоту так само, як рахунок від м’ясника чи бака лійника, тобто постійно підозрюють, що їх намагаються обдурити. Вони засипають учителя неграмотними записками з неможливими вимогами, передаючи їх при цьому через дітей, які читають ті записки по дорозі до школи. Під кінець другого тижня Мейбел Брігс, одна з найздібніших дівчат у класі, принесла Дороті таку записку:

«Люба міс Міллборо!

Чи не могли б ви давати Мейбел більше арихметики? Мені здається, те, чого ви її вчите, недостатньо прахтичне. Усі ті карти і тому подібне. Їй потрібна прахтична робота, а не всі ці новомодні дурниці. Тому більше арихметики, буть ласка.

З повагою,

Дж. Брігс.

Р. S. Мейбел каже, ви збираєтеся брати з нею якісь десяткові дроби. Я ни хочу, щоб її вчили десятковим дробам, я хочу, щоб її вчили арихметики».

Тож під акомпанемент ридань самої Мейбел, Дороті відлучила її від географії, а натомість дала додаткові завдання з арифметики. Далі були інші листи. Одна леді переживала, бо дізналася, що її дитина читає в школі Шекспіра. Мовляв, вона чула, що цей Шекспір був автором театральних п’єс, і чи міс Міллборо впевнена, що він не був одним із тих аморальних авторів? Сама ж леді за все своє життя жодного разу навіть в кіно не була, що вже казати про театр, і їй здавалося, що навіть читання п’єс становить серйозну загрозу, і тому подібне. Щоправда, жінка пішла на поступки, коли дізналася, що Шекспір помер. Це чомусь її заспокоїло. Інші батьки хотіли, щоб Дороті приділяла більше уваги почерку їхнього чада, а ще інші вважали, що вивчення французької — марна трата часу. І так далі, аж доки ретельно спланований розклад Дороті не почав тріщати по швах. Місіс Кріві чітко дала їй зрозуміти, що будь-які вимоги батьків мають виконуватися, чи принаймні слід вдавати, що вони виконуються. Іноді це було майже неможливо, адже все заняття летить шкереберть, якщо одна дитина сидить і вчить, скажімо, арифметику, поки решта класу штудіює історію чи географію. Але у приватних школах слово батьків — закон. Такі школи функціонують на таких самих засадах, як і крамниці: клієнта потрібно будь-якою ціною задобрити. І якби якийсь батько чи матір вирішили, що їхній дитині потрібно освоїти гру в мотузочку і клинописний алфавіт, вчителі радше погодилися б учити грі в мотузочку і клинопису, ніж втратили учня.

Річ у тім, що батьки переполошилися, коли діти почали розповідати вдома про методи викладання Дороті. Вони не бачили жодної користі у цих сучасних підходах, як-от ліплення карти з пластиліну та читання поезії, натомість надзвичайно шануючи давнє одноманітне заучування, що так вжахнуло Дороті. Вони ставали все настирливішими, а у своїх листах мало не в кожному реченні просили вчити дітей чомусь «прахтичнішому», по суті, маючи на увазі колишню зосередженість на арифметиці та каліграфії. Та навіть арифметика у їхньому розумінні зводилася до додавання, віднімання і множення, до яких ще можна було додати ділення у стовпчик — вражаючий tour de force[83], звісно, але без жодного практичного застосування. Дуже мало з них самі могли дати собі раду з десятковими дробами, а тому не надто прагнули забивати своїм дітям голови такими дурницями.

Якби на цьому все й скінчилося, то, можливо, вдалося б уникнути біди. Батьки б і далі діймали Дороті своїми побажаннями, як це роблять усі батьки, а вона б із часом навчилася — знову ж таки, як, зрештою, вчаться всі вчителі, — виявляючи трохи тактовності, безпечно їх ігнорувати. Але була одна обставина, яка рано чи пізно неминуче призвела б до катастрофи: усі батьки, за винятком батьків трьох дітей, були нонконформістами, тимчасом як Дороті була англіканкою. Щоправда, Дороті втратила віру — за останні два місяці під тягарем важких випробувань навіть думати перестала про віру й не дуже переймалася її втратою. Але це не мало значення. Католик ти чи англіканець, протестант, єврей, мусульманин чи атеїст — спосіб мислення, який тобі прищепили в дитинстві, залишається з тобою назавжди. Дороті, яка народилася й виросла під крилом англіканської церкви, не розуміла, яким бачить світ нонконформіст. Хай би як вона старалася нікого не образити, це було неминуче.

Майже від самого початку розгорілася суперечка щодо занять зі Священного Писання — двічі на тиждень діти читали кілька розділів з Біблії, по черзі то зі Старого, то з Нового Заповіту. Декілька батьків письмово попросили міс Міллборо не відповідати на запитання дітей щодо Діви Марії, не обговорювати з ними уривки, які стосувалися Пречистої, а ще краще зовсім їх пропускати. Хай там як, але буря вибухнула не через Діву Марію, а з вини аморального писаки Шекспіра. Дівчатка жадібно, сторінка за сторінкою поглинали «Макбета»: їм кортіло побачити, як справдиться відьомське пророцтво. Нарешті вони дісталися останніх сцен. Бірнамський ліс прийшов у Дунсінан — принаймні з цим уже розібралися; залишалося дізнатися, що то за чоловік, що від жінки не народжений. Аж ось вони дійшли до фатального уривка:

МАКБЕТ:

Старання марні ти облиш;