Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Її величність кішка 📚 - Українською

Читати книгу - "Її величність кішка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Її величність кішка" автора Бернард Вербер. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 83
Перейти на сторінку:
досить великий. Принаймні для нас — саме враз.

З-за котячих голів проглядає силует Романа — він коло стерна, на носі судна. Поруч стовбичить Наталі. Моя служниця приділяє мені дедалі менше уваги, що за інших обставин я, мабуть, поставила б їй у провину, але тепер не гніваюсь: коли вже її шури-мури з тим улюбленим самцем посуваються — можна й пробачити.

Піфагор треться носом об мій ніс.

— Тут колись був ресторан — ми надибали консервні бляшанки. Бідахи зголодніли, то хоч поїдять.

І справді — повернувшись праворуч, я бачу тарілки, повні якихось харчів світло-брунатної барви, що їх поглинають знайомі мені з острова Сіте коти й молоді люди.

— Скільки вціліло?

— 193 коти та 16 людей, — лунає вичерпна відповідь Піфагора.

Я відчуваю полегшення. Нарешті ми разом, живі-здорові, на швидкісному плавальному засобі, тікаємо геть від цього острова, що вже не схожий на рай, ані навіть на прихисток.

Я придивляюсь до супутників. Люди якісь щупляві, покалічені, бліді. Навіть у котів розкудлана шерсть, опущені хвости, випнуті ребра, сухі носи та стривожені погляди.

Багато поранених — наслідки прямої сутички з пацюками.

Такі вони — останні «вцілілі утопічної спільноти острова Сіте».

Анджело якийсь розбурканий. Негоже коту змалечку скуштувати жорстокості. Аби ж це не надто його травмувало. Хай там як, а погляд у нього бундючний та самовдоволений, аж інколи мені здається, наче він прикидається… мною. Втім, у лиху годину незле й носа задерти. Я розпитую далі:

— А матеріали з вантажівки?

— Романові вдалося перехопити її на південному березі. Коли ти була непритомна — ми перетягли на корабель усе необхідне для загороди й дирижабля.

Він веде вухом у бік накритої брезентом купи.

— Тепер ми маємо все для втечі й оборони, — додає Есмеральда.

Молодець Роман — ніколи не губиться.

— Що зі мною сталося? Чому я знепритомніла? — нарешті цікавлюся я.

— Мабуть, причина в так званому синдромі Стендаля. Витвір мистецтва — картина, музика, скульптура — будь-що — може спричинити транс і навіть зомління. Я прочитав про це статтю в ЕВАЗ, — хизується сіамець ерудицією.

Тож відповідь на це питання є в РЕВАЗ на моїй шиї. Піфагор тим часом веде далі:

— А що з тобою це трапилося саме перед скульптурою Бастет, гадаю, тут не обійшлось без дежавю — відчуття, ніби колись ти вже пережила точнісінько те саме.

Його правда — такий стан мені знайомий, але зомліла я вперше.

Аж тут Шампольйон, підлетівши просто до заскленої стелі, несамовито верещить.

— ЩУРИ! Тривога! Щури насуваються!

— Які такі щури? — недовірливо перепитує сіамець.

— Брунатна орда! Сунуть північним берегом. От-от наздоженуть!

— Наш корабель значно швидший, — зауважую я.

— Це так, але вічно плисти ми не можемо. Як зупинимось — вони й наспіють… доведеться битися, — втручається Есмеральда.

А цю не завадило б навчити гарних манер.

— Тоді все просто — не зупиняймося, — помізкувавши трохи, заявляю я.

— Теоретично це можливо, — нявчить сіамець. — Тоді ми дістанемося міста Гавр, що у гирлі Сени.

— Чудово, — відказую я.

— Я б так не сказав — там вони нас і заскочать.

— Тоді лишаймося на кораблі й пливімо далі.

— Річ у тім, що після Гавра буде вже не річка, а відкрите море.

— Хіба для моря наш човен уже не годиться? Пливе собі й пливе…

— Річкою — так. Але навряд чи плоскодонне судно впорається з океанськими хвилями. Нам потрібен кіль.

Не доберу, що він верзе, та мені зараз не до збагачення словникового запасу.

— Це противага, що не дає кораблю перехилитися в бурю, — пояснює сіамець, ніби читаючи мої думки.

Шампольйон усіляко вдає заклопотаність: розпушивши білого чубчика, знай шастає сюди-туди під заскленою стелею.

— Досі щури — попри чисельну перевагу — поступалися нам розумом; тепер ми, здається, нарівні, — нагнітає сіамець.

— Ти бачив, скільки їх? — питаю Шампольйона.

— Десятки тисяч, — відказує папуга, хитнувши головою. — Ще й такі здорові — більших я в житті не бачив!

Піфагор міркує:

— Побільшало їх, мабуть, через Тамерлана: той об’єднав щурячі зграї у велике військо; здорові — бо від пуза нажираються: кожна перемога — то для них наче бенкет. Сфінкс мав рацію, — глибоко зітхає сіамець. — Час на їхньому боці. Жінка, вагітна дев’ять місяців, народжує зазвичай одну дитину. Кішка виношує малят два місяці, у виводку — десь так із шестеро кошенят. І це супроти сімох пацюків, яких приносить самиця щура лише за двадцять один день вагітності. Здається, їх ніщо не спинить — так швидко плодяться.

— Але ж закони природи їм не обійти, — я намагаюся зберігати оптимізм. — Коли їжі замало, а конкурентів забагато, демографічна експансія автоматично вповільнюється, ба взагалі зупиняється.

— Тоді умови для них вкрай сприятливі: їжі досхочу, ніхто не переслідує. От вони й плодяться, — зауважує Есмеральда.

— Вони й до техніки дісталися: маленькі лапки з чотирма пальцями чудово надаються до користування Гаджетами. Тому цілком логічно: коли сидіти склавши лапи, пацюки, накинувши свої порядки, запанують над усіма видами, — додає сіамець.

За розмовою я поглядаю на Романа й Наталі: геть не свідомі небезпеки, що на нас чатує, вони й далі стовбичать на носі.

І чого це вони не кохаються? Хіба не розуміють: ідеться про виживання їхнього виду?

Одна думка не дає мені спокою.

Коли вже люди такі нікчеми — їм, певно, судилось вимерти, як динозаврам. Коли щури такі метикуваті — заступити людей покликані саме вони.

Що як майбутнє за гризунами? У такому світі запанує ієрархія, жорстокість: слабких переб’ють, сильні наганятимуть жаху.

Гадаю, перспектива не найкраща, та, мабуть, саме це нас і чекає — особливо тепер, коли у щурів упорядковане та строго організоване військо з тямущим ватажком на чолі.

58. Ієрархія у щурів

Вивчаючи здібності щурів до плавання, професор Дідьє Дезор, дослідник лабораторії поведінкової біології університету Нансі, помістив шестеро гризунів у клітку з єдиним виходом — у басейн. Дістатись годівниці з кормом можна було тільки вплав.

Невдовзі стало очевидно: щури й не думають шукати харчі гуртом, натомість у групі є чіткий розподіл ролей: двоє «експлуатованих», двоє «експлуататорів», «незалежний плавець» і «цап-відбувайло».

Двійко експлуатованих пірнали у воду по їжу, та коли повертались у клітку — змушені були впустити здобич у сутичці з експлуататорами. Лише наївшись досхочу, ті залишали добувачам якісь крихти. Самі експлуататори не плавали ніколи — харчувалися тільки з грабунку плавців.

«Незалежний плавець» — дужий гризун, здатний не лише добути їжу самостійно, а й захистити її від лап експлуататорів.

Нарешті, цапові-відбувайлу, що ні плавати, ні страхати експлуатованих не вміє, залишаються самі недоїдки.

Точно такий розподіл ролей виявили,

1 ... 61 62 63 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Її величність кішка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Її величність кішка"