Читати книгу - "Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя"

Нашою головною аудиторією стали 27 працівників, яких нещодавно звільнили. А додатковою — всі співробітники «Plain Dealer», які прагнули оволодіти додатковими професійними навичками. Ми також хотіли допомогти всім працівникам медіагалузі, які опинилися в цій ситуації.

Ми вирішили зробити цей захід безкоштовним для всіх, хто втратив роботу, а для працівників вартість вхідного квитка становила 25 доларів. Усі зібрані кошти планували використати на створення фонду допомоги для працівників, які потрапили під скорочення. Ми влаштували онлайн-реєстрацію, де люди могли здійснити оплату кредитною карткою або через PayPal. Реєстрація була потрібна для того, щоб дізнатися, скільки їжі слід замовити.

Ми обрали одну з субот січня і знайшли церкву, представники якої погодилися надати нам приміщення з восьмої ранку до третьої дня. У клівлендському соборі Трійці був зал, велика кухня та кімнати відпочинку. Ми готувалися до цього заходу місяць і знайшли велику команду волонтерів, яка складалася з представників громади та працівників «Plain Dealer». Для участі в заході зареєструвалися сто осіб, ще сорок запропонували свої послуги як волонтери. Ніхто з них не отримав ані цента за те, що присвятив суботу іншим.

Напередодні заходу пішов сніг. Його було дуже багато, і він не припинявся. Я боялася, що ніхто не прийде. Але ж ні! Прийшли майже всі. Дехто приїхав із сусідніх міст — Толедо, Акрона, Елірії та Коламбуса. Прибули не тільки працівники «Plain Dealer», але й журналісти з інших газет — «Beacon Journal», «Cronicle» (Елірія), «Blade» (Толедо), «Sun» та «Cleveland Jewish News».

До нас завітали люди, які або вже потрапили під скорочення, або боялися, що це трапиться найближчим часом. Їм потрібен був «план Б», щоб успішно вибудувати свою кар’єру в майбутньому. Ми створили команду експертів, із якими можна було спілкуватися протягом усього дня. Вони допомагали працівникам удосконалити резюме, визначити наступні «п’ять кроків», дізнатися, як потрапити на другу співбесіду.

Ми видали кожному учасникові чотири квитки, які мали заохотити їх поспілкуватися з чотирма кар’єрними експертами. На цих аркушах було надруковано їхні імена. Коли вони зустрічалися з експертом, то віддавали йому квиток, і пізніше всі ці квитки взяли участь у лотереї з призами.

День розпочався зі сніданку з мафінами та випічкою, яку приготували наші колеги. О дев’ятій мотиваційний спікер зарядив усіх енергією, і ми перейшли до написання резюме й супровідних листів, щоб застосувати наші журналістські навички в іншій роботі.

Наступне заняття було присвячене навичкам співбесіди та майстерності проведення переговорів щодо зарплати і бонусів. Ми також побували на семінарі, де навчали секретів пошуку роботи в Інтернеті й розповідали про такі ресурси, як LinkedIn, Career-Board, Monster.com та інші сайти з пошуку роботи. Під час ланчу перед нами виступив головний спікер, який говорив про тонкощі ділового спілкування, інформаційні співбесіди, а також про те, як зробити пошук роботи своїм основним заняттям.

Протягом другої частини дня ми відвідали купу се-мінарів, присвячених галузям, у яких журналісти, що потрапили під скорочення, могли б знайти роботу: маркетинг, PR, реклама, фонди, некомерційні організації, фриланс, видавнича справа, радіо, ТБ та Інтернет. Ми запросили виступити професорів, професійних консультантів із коледжів та колишніх співробітників газети, яким вдалося знайти успішну роботу в інших галузях. Експерти з персоналу проводили персональні безкоштовні консультації.

Ми закінчили цей день бенкетом і десертами, які приготували наші колеги. І невпинно нагадували кожному: «Це ваш день. Скористайтеся тими ресурсами, які тут є, максимально. Не йдіть звідси розчарованими. Майбутнє — у ваших руках».

Коли я дивилася на всіх цих людей, які були сповнені надії, я згадала, як моя подруга Барб колись сказала, що наше життя схоже на серію трапецій. Ти піднімаєшся на висоту 50 футів (якщо стане духу), стоїш на платформі, а тоді хапаєшся за планку трапеції і стрибаєш у життя. Суцільний захват і легкість — а тоді одного дня тобі спадає на думку поглянути вниз, і починається паніка. Хтось прибрав «сітку безпеки». Або її взагалі там не було. Чи щось трапляється: переведення на нижчу посаду, скорочення, хвороба, розлучення, смерть, — і життя починає відривати твої пальці від планки, за яку ти так тримаєшся.

Важко уявити, що життя подарує тобі ще одну гарну можливість. Тому ти щосили тримаєшся за свою планку і не бачиш, як до тебе летить інша. А якщо бачиш, то не можеш до неї дотягтись. І починається найстрашніше.

Щоб ухопитися за цю планку, тобі потрібно випустити з рук ту, за яку тримаєшся. І щойно ти це зробиш — зависнеш у повітрі без жодної опори.

Я дивилася на всіх присутніх і бачила, як люди випускають свої «планки» з рук, захоплено уявляючи, якою буде наступна. Наприкінці дня люди плакали й дякували нам за те, що ми подарували їм надію.

Замість того щоб боятися незвіданого, вони прагнули туди потрапити. І були готові відпустити себе колишніх, щоб з’ясувати, ким можуть стати.

Урок 49

Якщо не хочеш ні про що шкодувати наприкінці життя, завершуй кожний день без жалю

Ця тендітна сива жінка з’явилася в моєму житті на п’ять хвилин. Було літо, і нас познайомила моя подруга. Жінку звали Ольгою, і я її більше ніколи не бачила. То було одне із сотень знайомств, про які ми часто забуваємо вже за п’ять хвилин після зустрічі.

На вигляд їй було років 80, але вона мала енергію трирічної дитини. Коли я сказала, що збираюся їхати у відпустку, вона так зраділа, немовби це вона мала їхати на відпочинок. Жінка сказала, що є два правила гарної відпустки, і якщо їх дотримуватися, ти чудово проведеш час, незалежно від того, куди їдеш.

Перше правило: кажи, що хочеш зробити, — і роби це.

Друге правило: ні про що не шкодуй наприкінці кожного дня.

Чудові правила для відпустки.

Прекрасні правила для життя.

Вони змусили мене замислитися над тим, чому ми очікуємо радісних емоцій тільки від відпустки, тоді як протягом тижнів лише чекаємо, скиглимо і втрачаємо можливість жити так, як хочеться.

Перше правило — легке, але ми надто часто змушуємо людей здогадуватися про те, чого нам хочеться, і, звісно, зазвичай не отримуємо цього. І не тільки в особливі дні — під час відпустки, дня народження чи свята, але й у звичайні — наприклад у вівторок. Ми всі так робимо. Тобі хочеться італійських страв. Чоловік питає: «Люба, де б ти хотіла повечеряти?» Ти кажеш: «Мені байдуже», — і в результаті їси китайські страви. Ти хочеш