Читати книгу - "По секрету твоя, Рошаль Шантьє"

— Збери будь ласка речі, — каже, відчиняючи переді мною двері машини. — Знову цей виродок… — гарчить, і я бачу, як його кулаки стискаються. Погляд відразу спрямовується на постать, що стоїть біля під'їзду. — Тая, просто заходь у під'їзд, збери сумку, візьми все, що потрібно для поїздки і спускайся. Якийсь час ти поживеш в іншому місці.

— Марк, я не можу, Марк… — бурмочу плутано, зі страхом помічаючи, що Ілля йде до нас. Помітив таки.

— Просто зроби, як я прошу, моя Вишенька, — він бере в руки моє обличчя, відгороджуючи мою свідомість від усього світу, — це для твоєї ж безпеки. Адже квартира винаймана і платять батьки, я правий? — І, дочекавшись кивка, пояснює, — дублікат може бути у будь-кого. Навіть у цього, — вказує на Іллю.

— Ану відійди від неї, — підійшовши майже впритул шипить Ілля.

— Іди…, — ніжно просить Марк, не звертаючи жодної уваги на чужі слова.

— Марк, — упираюся. Не хочу залишати їх наодинці. Страшно…

— Довірся мені. Я чекаю на тебе тут. Іди, моя красуне, — і відпускає зі своїх рук, акуратно підштовхуючи до під'їзду.

Ілля намагається перегородити дорогу, але Марк встигає стати перед ним, закриваючи мене. Руки тремтять, коли я дістаю ключі із сумки. Сходами біжу, наче божевільна.

Швидше швидше.

Дістаю валізу, з якою їздила до Австрії. Не пам'ятаю, куди діла дорожню сумку, яку беру до батьків, тому й так зійде.

Швидше швидше.

Вкидаю все, що бачу, не встигаючи подумати. Туди ж летять конспекти, кілька книг, що лежали на столі. Якісь речі, за які встиг зачепитися погляд.

Швидше швидше.

Пхаю ноутбук у спеціальну для нього сумку і повісивши її на плече, хапаю валізу і підтягую її до сходів. Потім все ж таки повертаюся до ліфта. Я просто не зможу швидко тягнути його.

Не пам'ятаю, чи зачинила квартиру. Мабуть, так. Але зараз я думаю лише про швидкість.

Вибігаю з під'їзду, і Марк підхоплює мою валізу та сумку з ноутбуком. Відкривши для мене пасажирські двері допомагає сісти в машину, потім відчиняє багажник кладе речі, і ми їдемо.

Ілля за цей час не вимовив жодного слова, тільки стояв, спопеляючи поглядом. Але мені не хотілося зникнути чи сховатися. Ні цього разу.

— Батько вб'є мою матір, якщо дізнається, Марк.

— Говори адресу.

— Я з Чернігова.

— Я знаю. Адреса, Таю. Часу в обріз.