Читати книгу - "На твоєму боці, Уляна Пас"

Що б не сталося і як би важко нам не було жити окремо від батьків – це все одно краще, ніж танцювати під їхню музику. Тепер, дізнавшись, що у Лізи такий багатий батько, я ще більше переконаний, що вона дуже сильна. Не повелась на його гроші та продовжує триматись осторонь. То хіба я не зможу? 

Коли проходжу у дім, зустрічаю наречену татуся. Яна стримано вітається зі мною і просить пройти в кабінет. Мені досі важко звикнути до того, що татко обрав собі таку молоду дівчину, але, з іншого боку, це його право і не мені вказувати йому, як жити. Я не хочу бути таким, як він. 

– Чому ти хотів мене бачити? – питаю, пройшовши в кабінет. Сідаю у крісло навпроти батька, який до цього моменту працював на ноуті. 

– Ти знав, що та дівчина з гострим язиком – донька Азарова? – питає прямо, а я ледве стримуюсь, щоб не фиркнути. 

– Не знав. Тепер знаю. Ще щось? – стримано питаю. 

– Я дозволяю тобі зустрічатися з нею, – говорить так, наче послугу робить. – Ти можеш забрати свій автомобіль і повернутись у квартиру до брата.

– Як великодушно з твого боку, але не варто, – кажу і підводжусь на ноги. – Ліза не буде брати прізвище свого батька. Вона не спілкується з ним. 

– І що з того? Він все одно залишається її батьком! – цідить татусь.

– І то правда. Мені треба йти. Я думав, ти хочеш зі мною про щось інше поговорити. Про мене, наприклад. Але ти як завжди. Лише про свою вигоду думаєш.

– Яне! – батько кричить мені вслід і думає, що я буду його слухати. Не буду. Тепер – ні.

Залишаю будинок і сідаю у свою Audi. Злості не відчуваю, хіба що образливо трохи. Мій батько практично нічим не відрізняється від батька Лізи. Ось що засмучує. Тут ми з нею дуже схожі, як би сумно це не звучало. 

Дорогою у місто телефоную Владу. У мене з'явилася одна ідея, і я хочу, щоб дядько мені допоміг. Хочу зробити Лізі романтичний подарунок. Вечерю удвох, але не в ресторані. Хочу, щоб ми були тільки удвох, і для цього потрібно знайти якесь місце. 

– Можеш заїхати у клуб, я віддам тобі ключі від будинку, – відповідає Влад на моє прохання. – Мене все одно не буде в місті кілька днів, тому будинок у вашому розпорядженні. 

– Дякую за підтримку, – кажу щиро. – Я дуже хочу зробити Лізі сюрприз.

– Це чудова ідея. Удачі тобі! 

Далі їду до Влада, забираю ключі, а тоді – у ресторан за їжею. Замовляю усього потроху і таки їду за місто, де живе Влад. Дорогою купую ще квіти, телефоную Дану і прошу привезти Лізу туди. 

Поки готую все й накриваю на стіл, трохи хвилююся. Я ще ніколи не готував романтичне побачення, і боюсь, що Ліза не оцінить.

Та коли вона з'являється і розгублено розглядає стіл, а тоді переводить погляд на мене, я розумію, що вона в захваті. 

– У мене немає слів. Це так несподівано. Але шалено приємно. Дякую тобі, – Ліза сама мене обіймає і цілує в губи. 

– Нумо їсти, поки не охололо, – ми сідаємо за стіл, і я наливаю Лізі сік. Сам теж п'ю сік, тому що не знаю, чи захоче вона залишитися тут на ніч.

Ліза розповідає мені про розмову з батьком, а я вкотре переконуюсь, що вона дуже сильна дівчина. Мені у неї ще вчитися треба цього. 

– Не проти, якщо сьогодні ми тут залишимось? – питаю після вечері. 

– Не проти. А Влад не повернеться? 

– Ні, він поїхав на кілька днів.

Ми проходимо в будинок і сідаємо на диван у вітальні. Пригортаю Лізу до себе і розумію, що більше ніколи не відпущу.

– Знаєш, сьогодні після розмови з батьком у мене в голові виникла одна ідея, – кажу, поки не передумав. – Я до останнього вагався, чи говорити тобі. Боявся, що відмовиш. Але якщо не скажу – буду шкодувати потім. 

– Кажи. Мені ж цікаво, – Ліза погляду з мене не зводить. Чекає на пояснення, а я досі не впевнений, чи варто так ризикувати.

– Я хочу повернутися в Америку. І хочу, щоб ти полетіла зі мною. 

– Що? – видно, що вона шокована. 

– Я розумію, що це дуже несподівано, і ти можеш відмовитися. Просто мені здалося, що там ми зможемо жити спокійно. Без батьків, які хочуть навчити нас життя. У мене там друзі, можливість відкрити свій бізнес і універ, де ми зможемо навчатися разом. Короче кажучи, багато перспектив. Але якщо ти проти – я зрозумію. Залишимось тут, тому що тепер я без тебе нікуди.

– Можна мені подумати? – питає Ліза. Видно, що вона розгублена. 

– Звісно. Я ж тебе не змушую відповідати одразу, – цілую Лізу в губи, і вона відповідає. Уже через секунду вона сидить верхи на мені, і поцілунок набирає обертів. 

Спальню ми знаходимо доволі швидко. Добре, що їх тут декілька. Я не шкодую, що розповів їй про свої бажання. Та якщо Ліза не захоче так різко змінювати своє життя – не буду змушувати. Залишимось тут і продовжимо будувати наші стосунки. 

– У мене з голови не виходить твоя пропозиція, – шепоче, коли пізно вночі лежить у моїх обіймах.

– Пробач. Не хотів забивати тобі голову, – відповідаю. 

– Це нічого. Я… не проти, – хмикає. – Люблю, коли є над чим подумати. До того ж пропозиція доволі цікава. Я ніколи не літала літаком. Ще й так далеко. І в інших країнах не бувала. Чому б не спробувати зараз?