Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Вигнанець і чорна вдова 📚 - Українською

Читати книгу - "Вигнанець і чорна вдова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вигнанець і чорна вдова" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 68
Перейти на сторінку:
з хати. Не вгадаю хіба, чим ти взяв брата із сестрою, як змусив їх випити отруту.

— Значить, мало часу провів у нашій чудовій родині, — реготнув Марко. — Теж мені, хитра наука. Кожному запропонував миритися. Не повіриш, те саме що Василеві казав, що Варці. Однаковими словами. Мовляв, пора сім’ї нарешті забути про чвари й триматися купи, інакше та зайда, вдовиця розпусна, усе до рук прибере. Далі пропонував мирову випити. Хе-хе, Базиля довго просити не треба. Важливо вибрати момент, підсунути... Варка безсоромна щось та й відчувала, косувала підозріло. Але на цікавості зіграв. Ми ж із сестричкою, фараоне, ніколи разом отак, інтимно, приватно й не балакали жодного разу. З Машкою, думаю, ясно все. Ти не на своє прибіг, тож дістав за кумпанію. Я втомився, пане Чечель.

У кам’яній тиші підземелля клацнув зведений курок.

— Чекай, — зупинив Платон. — Не пояснив, навіщо тобі батькові мільйони.

— Не мені! — Марко тупнув ногою. — Я говорив, тобі крізь вуха пролетіло! Мільйони, нажиті чужою працею й потом, підуть на благо тих, хто століттями гнув спини за копійки! Були достойні багаті люди, які підтримували нашу революцію! Савва Морозов, мільйонщик, грошей не шкодував!

— Погано скінчив ваш Морозов. Застрелився, — зауважив Чечель.

— Письменник Максим Горький, знаний у Європі, на свої гонорари відкрив школу для робітників у Італії! Там учать людей нового світу, світу без таких, як мій батько!

— Ти теж школу зібрався заснувати?

— Як успадкую гроші — усе можна! Сьогодні я дав волю тим, хто служив тут, у цьому замку! Так, я дозволив людям розійтися по домівках! Тепер вони вільні!

Платон уже не думав, що Марко фон Шлессер може чимось здивувати.

— Чекай... Ти вигнав людей, які мали роботу? Ти забрав шматок хліба в тих, хто заробляв його чесною службою? Навіть твій кумир Морозов звільняв не робітників, а майстрів, котрі собі таке дозволяли. Дурню, ти зробив злиднями зо два десятки чоловіків та жінок! У них є сім’ї, тепер вони мусять жебрати!

— Я дав людям волю! — Марко знову тупнув ногою. — Скоро тут, у цьому будинку, легально збиратимуться нові люди. Ті, кому остобрид цей світ жирних ледацюг! Ті, хто незабаром візьме владу до рук! А ще, пане Чечель, на батькові мільйони ми купимо зброю!

— Зброю?

— Багато зброї! Це — зуби революції! Револьвери, гвинтівки, кулемети, бомби! Революція повинна захищати себе!

— Але з твоїх слів випливає — арсенал потрібен для нападу...

— Нам владу не віддадуть! Владу не просять, її беруть! Свободу не дають, її завойовують! Звідси, з цього підвалу, який мусив нагадувати чортів лицарський замок, вийдуть справжні лицарі! Лицарі світової революції!

Нарешті Чечель побачив це.

У світлі смолоскипів під склепінням мурів стояв божевільний.

Марко фон Шлессер уже не мав сил стримувати, приборкувати своє справжнє нутро.

Та й Платонові було вже досить підземних демонстрацій.

Він рвучко махнув правою рукою, виставивши розкритою долонею вперед.

Із рукава вилетів завбачливо приторочений під одягом маленький апаш — кишеньковий револьвер із латунним руків’ям.

Той самий, з дому Івана Захарченка.

Марко не встиг нічого зрозуміти: апаш уже ліг у Платонову долоню.

Палець знайшов спуск.

Куля вилетіла з барабанного отвору.

Луна від пострілу пішла попід склепінням.

Марко, здивований та збентежений, з криком схопився за прострелене праве плече.

Револьвер іще випадав із розкритої від болю правиці, а Чечель уже випускав другу кулю.

Барабан прокрутився.

Куля вразила ліве плече.

Божевільний фундатор революційного повстання впав навколішки, потім завалився на бік.

Крик перетворився на виття.

Почути такі звуки ззовні — привид підземелля, не інакше.

Розділ 29

Вигнанець

Весна 1909 року, Київ, вулиця Миколаївська[53],

готель «Континенталь» — маєток фон Шлессерів

латон з легким уклоном пропустив Марію вперед.

З-за її спини вловив вираз обличчя Захарченка. Вбраний з нагоди в парадну візитку, Іван Макарович підвівся з-за столика назустріч обом. Але на баронесу фон Шлессер, тепер уже законну спадкоємицю мільйонів і особу, яка із чорної вдови перетворилася на жертву свого безумного пасинка, старий сищик не чекав. І, як встиг помітити Чечель, присутність у їхній компанії третьої особи обтяжувала та могла змінити плани.

Адже це Захарченко запросив Платона в ресторан готелю «Континенталь», одне з найкращих місць Києва, де замовив окремий кабінет.

— Марія Данилівна люб’язно погодилася прикрасити наше чоловіче товариство, — промовив Чечель.

— Платон Якович, як завжди, делікатний. Дізнавшись про вашу зустріч, я сама напросилася. Він же, як істинний джентльмен, погодився взяти мене з собою, — усміхнулася Марія, підходячи до столика.

— Мудро вчинив. Я навіть дуже радий бути у вашому товаристві. — Старий сищик поцілував простягнуту руку баронеси.

Чечель відсунув стілець.

Чоловіки присіли після неї.

— Тим більше така нагода: особисто подякувати вам, — повела далі Марія. — Якби не ви, Іване Марковичу, я досі сиділа б у тій жахливій камері. А що було б із нашим спільним другом паном Чечелем — краще не думати.

— Навпаки, мосьпані. Мушу вибачитися: я ж не мав змоги виконати особисте прохання вашого покійного чоловіка.

— Але ваш протеже виявився на висоті.

— Радше, на тій висоті, на яку здатна була піднятися людина в моєму тогочасному становищі, — уточнив Чечель. — Власне, воно тепер не аж так сильно змінилося.

— Знаючи вашу сумну історію, Платоне Яковичу, досі не можу знайти пояснення, чому його превосходительство начальник поліції раптом вирішив узяти участь у вашій долі. Після всього... — мовила Марія. — Може, ви поясните, Іване Макаровичу? Ви напевне знаєте більше.

Захарченко вколов Чечеля поглядом.

— Спершу дамо роботу офіціантам. Та й кухар зачекався.

Замовили кав’яр, тушкованого в білому вині кролика, спаржу. Старий сищик попросив графин горілки, запитально глянув на Марію.

— Бачте, псую чоловічу компанію з її звичками. — Вона вкотре за вечір усміхнулася. — Міцного не вживаю. Замовимо шампанське. І, пане Захарченку, відмови не приймаються. Вечерю оплачую я.

— Дзуськи! — вирвалося в старого сищика. — Пардон, мадам. Так не буде. Я запросив...

— ...лише Платона Яковича, — підхопила баронеса. — Зрештою, я маю повне право відсвяткувати вузьким колом завершення страшної для всіх нас історії. На жаль, Нікі ще не показується на людях. Тиждень пролежав у лікарні, тепер потроху повертається до обов’язків. Не може сидіти без діла, хай навіть обличчя в бинтах.

1 ... 62 63 64 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вигнанець і чорна вдова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вигнанець і чорна вдова"