Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"

— Потрібно позбутися доктора Асули, Умберто. Незважаючи на те, що Бою скоро виповниться чотири роки й він заледве говорить, розвивається він згідно з прогнозами, і його розвиток стрімкішає щодня. А тепер цей зелений пронос. Це провина доктора Асули, який, певна річ, не подбав про те, щоб підлаштувати суміш каші Боя до його потреб.

Щоб прибрати задоволення від їжі, а отже і його відсутність, із самого дитинства Боя годували кашами з однорідною текстурою. Харчові суміші, які наповнювали його необхідними поживними речовинами — білками, залізом, кальцієм, вітамінами, — мали монотонний ванільний смак. Бой ніколи не мав проблем із травленням. Аж ось тобі, зелені какульки…

— Ви питали міс Доллі?

— Я довіряю їй, вона краще за доктора Асулу знає, що необхідно давати дитині, щоб та одужала. Вона дуже добре почувається після пологів. Працьовита як ніколи. Якби ж усі були такі, як вона…

— Хто в неї?

— Хлопчик.

— Та ні, потвора чи нормальний…

— А, ні, знову нормальний, бідолашка… Довелось і його позбутися теж. Єдиний дефект, який я помічаю в міс Доллі, — це те, що її пологи щодев’ять місяців закінчуються рюмсаннями, адже жоден із її дітей не схожий ні на неї, ні на Ларрі. Зі своїми габаритами міс Доллі варто було б мати трохи пристойності і, як і належить слонисі, виношувати своїх дітей трохи довше, а не обтяжувати нас проблемами кожні дев’ять місяців.

Емператрис замовкла, даючи Басиліо нагоду забрати тацю з чаєм. Вона провела поглядом цього акромегалічного велетня з циклопчіним тулубом, короткими ногами, орангутанячими руками й випнутою щелепою. Коханець Емператрис? Чому б і ні? На малюсінькому тільці Емператрис, на думку Умберто, бракувало місця всьому, крім невгамовної хоті. Емператрис зловісно посміхнулася, коли Басиліо зачинив двері.

— З цим ми теж матимемо проблемку…

— З Басиліо, таким добряком?

— Надміру добряком. Ви хіба не бачили, як він тренується в парку зі своїми друзяками-підлітками, яких він бозна-звідки набирає з-поміж потвор другої, третьої і навіть четвертої й п’ятої категорій? Хіба ви не бачили, як він учив у басейні плавати кролем того світловолосого горбаня з обличчям порцелянової ляльки?

— Емператрис, заради Бога!

— Ах, Умберто! Усе це має аж занадто грецький флер. Звісно, у глибині душі я femme à tapettes[43].

— Ну годі, Емператрис. Зараз ми маємо куди важливіші клопоти.

— Як-от зелені какульки?

Умберто засміявся, а Емператрис виставила перед ним свою свіжевіддепільовану ногу, поправляючи орхідею з тканини рукою, переобтяженою перснями.

***

Літнє сонце було таким палючим, що накидка з тюлю мальвового кольору не захищала від його променів живіт, груди, ноги і плечі Емператрис. І незважаючи на те, що спочатку її дійсно цікавило те, що Гакслі казав про цей квартет Бетховена, вона не могла зосередитися на розмові й мусила кусати нігті, щоб опиратися навіженому пориву почухати своє лобкове волосся. Як шкода, що правилами заборонялося заходити на подвір’я й кімнати Боя одягненою: оголеною вона виглядала не дуже, зате в одязі зчиняла фурор. Накидка була дозволеним винятком — легким і просторим. Вона почувалася грибочком, прогулюючись із Умберто довкола ставка з Діаною-мисливицею, не маючи змоги жодним чином підтримати розмову, бо єдиним, про що вона думала, єдиним, чого вона прагнула в цьому світі, було шалено почухати своє лобкове волосся. А цього в присутності Умберто вона зробити не могла, особливо тоді, коли він говорив про останні концерти Бетховена.

Зрештою, позаду Діани з її хортами, поруч зі стіною, оброслою плющем, яка закривала останнє подвір’я, було дещо прохолодніше. Ларрі, що був головним садівником, на щастя, проґавив обрізати плющ, який у цьому місці спадав каскадом, даруючи можливість бути непомітним: якщо прогулянка буде повільною і якщо їй вдасться змусити Умберто просвистіти адажіо — адже коли він це робить, то завжди заплющує очі, — то вона зможе вловити момент і трохи почухатися.

Умберто раптом замовк. Хтось, сховавшись у гроті позаду каскаду плюща, говорив:

— Та… то…

— Ма… ма…

— Мама.

Белькотіння дитини і звук поцілунку. Затим тиша. Умберто й Емператрис відсунули плющ — довжелезна рука Ларрі обіймала як могла величезне тіло міс Доллі. Своєю рукою він простягав переповнену цицьку його дружини Боєві, який її смоктав. Його гаргульячим обличчям зі шрамами, що поступово втрачали свій багрянець, стікало молоко гігантки. Емператрис заверещала:

— Зелені какульки!

— Емператрис!

— Ти вб’єш його, міс Доллі!

Умберто:

— Хто навчив його цих мамкань і таткань?

Міс Доллі притиснула дитину до голизни своїх велетенських цицьок і вийшла разом із Ларрі зі схованки. Обидва, здавалося, ось-ось заплачуть, коли Умберто й Емператрис зупинили їх біля краю ставка, наказуючи в унісон:

— Віддайте нам дитину.

Умберто додав:

— Вас обох звільнено. Неймовірно, як усі ці роки, що ми вам довіряли, особливо вам, міс Доллі, ви нас обманювали. Ви не зрозуміли й першої літери нашого проекту. Ви не гідні бути потворами ні другої, ні третьої категорії. Гратися в дочки-матері з малою потворкою, що є ніким іншим, як сином дона Херонімо де Аскойтіа. Ви заберетеся звідси цього ж вечора.

Гігантка витерла сльози. Вона глянула на нього і сказала:

— Ми навчили його різних речей.

— Яких?

Ларрі, показуючи на Умберто пальцем, запитав у дитини:

— Синку, скажи, який дон Умберто?

Із латаного рота прозвучало:

— Гид-кий..

І після цього Бой голосно заплакав, ховаючи своє обличчя між грудей міс Доллі, тягнучись руками до Ларрі, щоб той його захистив, а Умберто не зміг стримати бажання глянути на своє віддзеркалення у водах ставка, гидкий, мізерний, ні потворний, ні гарний, нікчемний, звісно, усе залежить від пропорцій, від гармонії, і я якраз і створюю для Боя світ, який стане гармонійним завдяки ньому, але не завдяки мені, я не потвора, в цю мить я віддав би все своє життя, щоб бути нею; гидкий, гидкий, — повторював Бой на руках міс Доллі, — гидкий, гидкий, гидкий, гидкий, — а Ларрі, міс Доллі й Емператрис заливалися втрьох реготом. Умберто брутально вирвав дитину з рук його мамки. Троє потвор перестали сміятися. Хлопчик почав борюкатися в руках Умберто, який передав його міс Доллі:

— Заспокойте його.

Емператрис скористалася замішанням, щоб досхочу почухати свій лобок, проте легше їй від цього не стало. Крім того, вона була занадто злою на міс Доллі, яка всілася на край ставка з Діаною, колисаючи в руках дитину. Вона витерла її шмарклі й слину, цілуючи й глядячи, щоб та замовкла. Ларрі на своїх чаплиних ногах нагнувся до хлопчика, щоб допомогти його заспокоїти. Місс Доллі