Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"

— Богдане, хто це був? Що їм від тебе треба?

— Фігня, — скривився я. — Я одному типу тачку подряпав. Бабки тепер хоче.

-- Багато? - видихнула Ніка.

— Ні, дрібниці, — У мене є, віддам.

— А що то за мужик, що через таких типів проблеми вирішує?

— Та з виду крутий, а сам приходити побоявся, — засміявся я. — Вирішив друзяк відправити. 

Я обійняв Ніку, і вона припала до мене. Її пальці тремтіли, а серце билося, як після бігу. Вона дуже злякалася.

- І що, ти правда віддаси? — спитала вона, обіймаючи мене за спину.

- Треба віддати. Не хвилюйся, крихітко, — прошепотів їй у волосся. - Я все вирішу.

Того ж вечора я зателефонував Шульцу. Сказав, щоб вніс мене в список бійців на найближчі бої. 

— Не відпускає адреналінчик? Я знаю, це залежність, чуваче. 

— Менше патякай, — прогарчав я у слухавку. Ніякої залежності в мене не було. Не розумію людей, які беруть участь лише заради азарту. Що прикольного в тому, щоб отримати п’ятою в щелепу? Деякі пафосно називають це спортивним інтересом, але мій доволі меркантильний. Я не соромлюся це визнавати, що заробляю гроші потом і кров’ю. І це не просто пафосні слова. — Коли наступний бій?

— У четвер.

— Трясця! — я саданул по старому холодильнику з такою силою, що він закачався, погрожуючи завалитися на бік. — А пізніше?

— Лише через місяць. І то під питанням. Менти шебуршать. Можливо, доведеться затихаритися на якийсь час.

— Лади. Буду у четвер.

Як не намагався триматися бодрячка, нічого не виходило. Бій в переддень Нікіної днюхи — дуже-дуже погана новина. На додачу до боргу, який на мене повісив той козел — і ховайтеся всі. Бій — це завжди травми, як не старайся поводитися обережно і не лізти чортові на вила,  буває всяке. Ольга Петрівна і так мене на дух не переносить, а якщо заявлюся у всій красі…

Часу на довгі роздуми в мене не було: день народження Ніки вже наступної суботи. Ми з Котом блукаємо між вітринами в ювелірному магазині у пошуках подарунка. Друг не схвалює мого бажання подарувати коштовну річ, а я вважаю, що моя дівчинка достойна найкращого.

— Ти серйозно? — скрикує Кот і крутить пальцем біля скроні, коли бачить, що я дістаю гроші, розраховуюся за дорогезний браслет і прошу покласти його в оксамитовий футляр. 

— Гроші — сміття. Ще зароблю.

Насправді Кот має рацію. Браслет з’їв всі мої заощадження, але мені байдуже. Уявляю, як вдягну прикрасу на тонке зап’ястя Ніки, і серце розпирає від ніжності і любові так сильно, що стає важко дихати.

— Хоча, — посміхається Кот, — якщо не зрізати цінник, то є шанс, що вона не вижене тебе з хати, коли побачить твою пику.

Я дивлюся у маленьке дзеркало, що стоїть на вітрині і кривлюся. Цього разу мені добряче дісталося. Попався серйозний суперник. Хоч Шульц і казав, що не ставить професіоналів на один ринг з любителями, я з першого раунду відчув, що суперник серйозний. Його видала техніка, але довести нічого не вийде. Та я і не збирався. Тим паче, що здобув перемогу, хоч далася вона мені цього разу не легко.

— Просто ти ніколи не кохав, друже.

— Можливо, — легко погоджується Кот, — Карина мені дуже подобається, у нас все чудово, але вона не дивиться на мене так, як ти на Ніку.

— Як?

-- Як на сонце, місяць і зорі в одному флаконі, - роздратовано відповідає. — Серйозно, для хлопця, який стверджував, що не знає жодної дівчини, яка б йому сподобалася, ти, здається, занадто захопився дівчиськом. Я думав це чергова гра, але все зайшло надто далеко.

Кот стиснув щелепу, розриваючись між бажанням достукатися до мене і зберегти нашу дружбу. Погоджуюся, я завжди був відомий своєю безрозсудною поведінкою, але коли справа стосувалася Ніки, я не збирався йому щось доводити. Ніка -- моя дівчина, подобається це Коту чи ні.

— Просто дай мені відповідь на одне питання, - наполягає Кот, простягаючи руку до мене. Я відвернувся і засунув руки в кишені, даючи йому зрозуміти, що мені набридло обговорювати наші з Нікою стосунки. — Останнє питання, обіцяю.

— Гаразд, останнє, - погодився я.

— Ти кохаєш її так само сильно, як і вона тебе?, — Кот затамував подих, чекаючи відповіді.

— Не хвилюйся за мене, зайчику, — навмисно дратую друга, — мені нічого не загрожує. Наші почуття взаємні. І якщо хтось насмілиться її образити, залишиться без голови.

Я повертаюся в порожню квартиру, дивлюсь в абсолютно порожній холодильник. Треба було зайти в супермаркет і купити хоча б сосисок, та розмова з Котом настільки мене засмутила, що я не думав про їжу. Мене дивує те, як деякі люди підходять до життя з таким прагматизмом. Кохання, на мій погляд, не піддається розрахункам. Не можна спрогнозувати, як розвиватимуться стосунки. Такими думками можна знищити будь-які почуття. По-моєму, деякі люди просто не здатні кохати. 

Беру з полиці засохлий шматок сиру і залишки батона. Заварюю чай і набираю Ніку по відеозв’язку, бо вона з недавніх пір -- головна людина в моєму житті. Та, завдяки кому моє життя так різко змінилося і заграло фарбами.