Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

Я втомилася ловити на собі наляканий погляд Люцетти, що сиділа позаду Деяна обхопивши його зі спини. Мабуть, ніхто в цьому житті не боявся мене так само як вона. Юрію вона теж побоювалася через її демонічну магію, але від мене вона просто тремтіла наче на холодному вітру.

Не зовсім розуміла її страх, адже ми з нею до цього добре розмовляли, та і я наче не якесь страшне чудовисько. Було трішки неприємно через те, що вона не змогла прийняти мене, як це зробили інші. Деяну було просто цікаво, що саме я таке, Ігор просто не влізав не у своє діло, а Юрії було байдуже на те, хто я.

— Гей, припини, бо будеш йти своїми двома, — промовила Юрія, позаду якої я сиділа та в талію якої ухопилась занадто сильно через роздратованість.

— Вибач, — промовила я їй, після чого все ж вирішила спробувати порозмовляти з Люцеттою: — Ельфійко, може досить мене боятися? Вже декілька днів минуло, можна було б і звикнути. 

Та вона тільки сховала обличчя, притиснувшись до спини Деяна ще сильніше. Що дивно, від страху її вуха трішки сіпалися, що здавалося мені смішним.

— Не треба її боятися, — неочікувано заговорив Ігор. — Вона ж нічого поганого тобі не зробила. 

Приємно, що Ігор не змінив своє ставлення до мене. Він вже давно мав запідозрити, що зі мною щось не так, а тепер, переконавшись в цьому, все ще лишався моїм другом. 

— Фр-р, та забудьте, — промовила я фиркнувши. — Однаково скоро розійдемося. 

Я сказала так лише щоб закрити цю тему для інших, а самій все ще було через таке ставлення до себе незручно. Була навіть злість, яку ставало все важче стримувати.

День минув тихо та без проблем. Жодного духа чи чудовиська, навіть солдатів було менше, ніж зазвичай. Правда на заміну солдатам князя стало ще більше проїжджаючих повз найманців та торговців з Імперії.

А якийсь час тому, коли вже почало вечоріти, зі сторони Євіанни нам зустрілися близько сотні лицарів. Що було незвичним для мене, так це їхні блискучі сріблясті лати, покриті синіми плащами та такими ж тканинними вставками в самих латах. На їхніх шоломах були прикраси у вигляді  золотої корони. Можна було б помилково подумати, що це військо набране виключно з королів та імператорів. Але, як пояснив Деян, то це був лицарський орден Святої Корони. Вони були найманцями, але при цьому дотримувалися якихось правил та чеснот. Більше про них він нічого не знав. Раніше Юрія вже розповідала, що в Імперії таких орденів дуже багато, і всі вони різні. 

А тим часом повітря ставало все холоднішим, і не лише через спадання ефекту від Заброди. Темніло все сильніше, і ми вирішили зупинитися десь між двох невеликих поселень, знову обравши за прихисток парочку дерев. В самі села ми вирішили не заходити, щоб не мати зайвих проблем.

Юрія швидко зробила нам багаття, а ми назбирали листя та трави на підстилки. Вже коли навколо стояла темрява, всі посідали навколо багаття, але не я. Я деякий час побродила поруч, з часом повільно зайшовши за спину Люцетті. Мене справді дратував її страх до мене, пробуджував у мені злість, і я не втрималася від того, щоб підкрастись до неї ззаду та схопити за плечі. 

— А-а-а! Ні, допоможіть! — закричала ельфійка та кинулась в сторону, намагаючись вирватись. — Відпусти! Не треба! 

Та я не відпустила, а повалила її на землю та притисла головою та обличчям до землі, після чого сіла зверху на неї та заламала руку за спину. Я знерухомила її та деякий час просто дивилася на здивовані обличчя своїх друзів. Правда у Юрії здивування було більше із примішками задоволення від такої картини. Потім я схилилася до її вуха:

— Якщо чесно, щось у мені отримує задоволення від твого страху. Але те людське, що в мені лишилося, просто ненавидить твоє ставлення до мене, хоча і розуміє його, — прошепотіла я, після чого злегка вкусила її за вухо. 

— Ні, не треба! Будь ласка, відпусти! — закричала вона, після чого я почула за спиною як хтось підвівся на ноги. То був Ігор, і йому взагалі не подобалося те, що він бачив. 

— Не заважай їм, це піде їй на користь, — промовила Юрія.

— Як це розуміти? — здивовано запитав Ігор. 

— Побачиш пізніше, а тепер сядь на своє місце, — строго промовила Юрія. 

Юрія справді неймовірна. Тільки вона може так просто зрозуміти мене та мої дії.

Отримавши спокій за спиною, я продовжила свій урок для Люцетти. Я почала торкатися її шиї, так наче збиралася душити, після чого знову схилилася до неї. 

— Зараз я можу зробити з тобою що завгодно. Можу навіть задушити. Але знаєш чому я не зроблю цього? — запитала я поки від ельфійки чулось лише важке дихання, а її серце шалено билося. — Бо я не хочу цього. Те людське, що в мені є, цього не хоче. 

— Відпусти мене, прошу, — промовила вона ридаючи.

— Ні, Люцетто, клин клином вибивають. Чула таке? Цю ніч ми проведемо разом, — сказала я та лягла на неї, притискаючи до землі. — Як відчуваєш, сил у мене вистачить і десяток таких як ти утримувати. 

Це було жорстоко стосовно Люцетти. Але мені справді здавалося, що це може піти на користь нашим з нею дружнім стосункам. Більше за цю ніч я не почула від неї жодного слова. Вона лише пискнула, як миша від страху, коли Юрія накрила нас ковдрою на ніч.

Та замість неї розмовляла я. Розповідала їй пошепки деякі історії зі свого життя, ще до того як воно пішло не в те русло. Спершу про те, як батько вчив мене полювати, потім як мама навчала читати. А закінчила я, вже під сам ранок, розповіддю про те, яку ціль мала перед собою — бабусин будинок з аптекою в Євіанні.