Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

——— Седрик? Що ти тут робиш? Ти взагалі невчасно!

Її голос пролунав різко і холодно, з ноткою роздратування. Латерія хотіла відвернутися, але він схопив її за руку. Їхні погляди зустрілися. У повітрі зависла напруга.

——— Минулого разу ти так само сказала, — тихо видав Седрик.

——— Бо це правда! Ти заважаєш! 

——— Я заважаю? — обурився ельф і зробив крок назад. — То ти так насправді думаєш про мене?

Після цього Седрик перевів погляд на дівчинку, що сиділа неподалік. Вона була маленькою, худенькою, з великими очима, в яких читався страх і здивування. Її темне волосся виблискувало на сонці, створюючи контраст з її блідою шкірою. Седрик обережно присів біля неї навпочіпки, намагаючись не лякати дитину.

——— Як тебе звати? — його голос був тихим, але проникливим, як бальзам для наляканої душі.

——— Меліса, — відповіла дівчинка, стиснувши кулаки так сильно, що її маленькі кісточки побіліли. Її голос тремтів від невпевненості і страху перед незнайомцем.

Седрик на мить опустив голову, зітхнувши. Потім знову глянув на неї. Його обличчя відображало біль. Брови злегка зсунулися до перенісся від напруги.

——— Скажи, Мелісо, ти хочеш жити? — запитав він, не відводячи очей.

Не розуміючи, що відбувається, Меліса здивовано глянула на нього. Потім її погляд перемістився на богиню смерті, що стояла поруч. Її очі наповнилися сльозами, які важко було стримувати. Вона кивнула. Обережно. Майже невпевнено, ніби була звичайною дитиною, а не тією, хто ще нещодавно бився майже на рівних з Латерією.

——— Тоді живи! — сказав їй раптом Седрик.

З цими словами він встав і направив свою руку на дитину. Яскравий спалах світла осяяв усе поле, і за мить Меліса зникла, залишивши по собі лише легкий слід тепла. Ще за мить зникла і її непритомна матір.

——— Якого біса? — заволала Латерія.

Її голос зривався від люті. Обличчя перекосилося від злості. Очі блищали від невгамованого гніву. 

——— Ти хоч знаєш, скільки сил і часу я витратила, аби їх знайти?

——— А ти знаєш, що я робив, аби знайти тебе? 

Седрик зірвав зі свого тіла те, що залишилося від його сорочки, і Латерія несподівано побачила безліч різних порізів і опіків на його тілі. Його шкіра була вкрита шрамами. Кожен з них мав свою історію. За кожним з них був схований його біль, його страждання. Розуміючи це, Латерія завмерла. Очі наповнилися смутком і жалем. По щоках потекли сльози. Губи затремтіли. Плечі злегка здригнулися. 

Вона опустила очі, не в змозі дивитися на нього, ніби не знала, як реагувати на побачене. Проте Седрик підійшов ближче. Його рухи були впевнені й рішучі. Він ніжно, але наполегливо взяв її за підборіддя, змушуючи підняти голову.

——— Не відводь від мене очей! — сказав він. — Це все докази того, що я увесь цей час думав про тебе!

Латерія подивилась йому в очі, але нічого не відповіла. Седрик зітхнув. Сів на землю. Дістав з кишені пачку цигарок.

——— Ти ще й палити почав? — здивувалась Латерія.

 Її голос звучав здивовано і трохи осудливо. Але він з байдужим виразом обличчя відкрив пачку і вставив одну цигарку між зубів. Потім підпалив її запальничкою, яку дістав з іншої кишені. Невеликий вогник замиготів у його очах. Він повільно випустив з рота невелике кільце диму, яке розсіялося в повітрі, залишивши за собою легкий аромат тютюну. Тільки після цього ельф відповів:

——— Я багато, що почав робити.

——— Але чому? Чого ти хочеш? 

——— Поговорити, — коротко відповів Седрик, затягуючись. 

Дим вийшов з його рота плавними хмарами, обгортаючи його обличчя серпанком. Тонкі струмені диму звивалися та  розчинялись у повітрі. Спостерігаючи за ними, Седрик тихо додав, глянувши на неї з-під лоба:

——— Може, для початку привітаємось, як слід? Все ж не чужі один одному. Колись ділили ліжко разом.

Проте Латерія тільки стояла і спостерігала за тим, як він нервово палив перед нею. Вона не могла знайти собі місця. Думки метушливо бігали в усі боки, намагаючись скласти хоч якийсь план дій. Погляд постійно ковзав по навколишньому простору, намагаючись знайти очима Адама. Але той чомусь затримувався. Врешті-решт, не знайшовши жодного виходу із ситуації, Латерія зітхнула і сіла поруч з Седриком. Плечі злегка опустилися вниз.

——— Ну, привіт, давно не бачились, — сказала вона тихо і навіть трохи сумно.

——— Так вже краще, — відповів Седрик, викидаючи недопалок.

Потім глянув їй в очі. В його погляді було стільки смутку, що Латерія на мить затримала дихання, відчувши, як її серце болісно стислося. 

——— Тепер скажи, чому ти вирішила покинути мене? Бо я так і не зрозумів за цей час.

——— Раніше ти зі мною так не розмовляв…

Седрик опустив голову і напружено почухав потилицю. Його рухи були розгубленими і нервовими. Він встав і, згорбившись, засунув руки в кишені. Намагався не дивитись на Латерію. Тільки сказав:

——— Що ж, постійні паління і пияцтво ще нікого не робили приємними особистостями. Я багато пив останнім часом. Набагато більше, ніж ти думаєш.

——— Сподіваюсь, ти не пробував нічого міцнішого? — з тривогою в її голосі запитала Латерія.

Вона намагалася уявити, через що він міг проходити. Сподівалась, що він скаже «ні». Та його відповідь була зовсім іншою.

——— Пробував, але ця гидота так і не змогла мене вбити. Твоє благословення — справжнє прокляття. Щоб я не робив із собою, тіло завжди відновлюється.

Тоді Латерія встала і підійшла до Седрика ближче. Її рухи були плавними, але невпевненими. Вона провела рукою по його шиї, відчуваючи тепло його шкіри. Потім почала опускатись нижче. Пальці торкнулися його плечей і грудей. Повільно рухались до пояса, але Седрик раптом схопив її за руку і подивився прямо в очі. Його погляд був проникливим, наче він намагався прочитати її думки. Латерія знову завмерла. Її серце забилося швидше. Та все ж вона посміхнулась і прошепотіла йому на вухо: