Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

——— Скажи, куди ти їх відправив і я зніму з тебе це благословення.

Обличчя Седрика відразу ж похмурніло. Очі потемніли від гніву і розчарування. Він відштовхнув її, відчуваючи, як емоції переповнюють його. Знову почав шукати цигарки. Руки тремтіли.

——— Ти можеш хоча б на хвилину забути про дитину Міхаеля? — вигукнув він і голос його здригався від гніву. — Я хочу поговорити з жінкою, а не з богинею смерті! Ти можеш просто побути жінкою?

Він витягнув цигарку і, зробивши кілька швидких затяжок, випустив дим, намагаючись заспокоїтися. Його обличчя було напружене. Кожен м'яз виражав напругу. Викинувши недопалок, Седрик схопив Латерію за плечі.

——— Я тобі взагалі хоча б трохи подобався? — запитав він.  — Ти хоч щось до мене відчувала чи була тільки через те, що гадала, що я здатен вбити ненароджену дитину? Відповідай!

Латерія відвернулася. Вона не хотіла відповідати. Замість цього її очі наповнилися сльозами. Вирвавшись, вона замахнулась, щоб дати йому ляпаса, але він встиг спіймати її руку раніше. Другу руку також спіймав. Його хватка була міцною і рішучою. Одним різким ривком він опинився біля її обличчя. Їхні губи доторкнулись. Вона відчула його гаряче дихання на своєму обличчі.

——— Просто скажи мені все, — прошепотів він, розціловуючи її. — Бо я більше не витримаю.

Потім Седрик притиснув її до себе. Його обійми були міцними, а поцілунки — палкими і настирливими. Губи ковзали по її шиї, залишаючи гарячі сліди, і кожен дотик був наповнений пристрастю, яка вирувала в ньому. Він відчував, як його серце б'ється швидше. Його дихання ставало важким і нерівним.

——— Я хочу все виправити, — сказав Седрик. — Давай почнемо все з початку.

Його обійми ставали все міцнішими. Руки міцно тримали її, ніби боялися відпустити. Поцілунки ставали все палкішими і пристрастнішими. Його бажання вже відчувалося у кожному дотику, в кожному русі його губ. Він прагнув бути ближче. Хотів відчувати її тепло.

——— Тільки ти і я, і більше нікого. Ти потрібна мені, Латерія. Я кохаю тебе.

Але Латерія різко відштовхнула його від себе.

——— Що ти щойно сказав? — запитала вона.

——— Що ти потрібна мені, — повторив Седрик, посміхаючись. — Бо я кохаю тебе.

Він підійшов і спробував знову обійняти її. Але вона знову відштовхнула його і зробила крок назад. Очі наповнилися сльозами. Руки стиснули кулаки.

——— Але ж ти був зі мною тільки, щоб задовольнити свої потреби, хіба ні?

Її голос був тихим, майже шепотом, але в ньому звучала гіркота і образа. Сльози котилися по її щоках, залишаючи вологі сліди.

——— Ні… Не зовсім… Так… Ні… Ох, дідько… Як же все складно! Чому ж життя таке складне?

Седрик схопився за голову і сів навпочіпки, намагаючись знайти правильну відповідь. Він відчував себе в пастці. Руки панічно почали шукати цигарки. Він зробив кілька швидких затяжок, намагаючись заспокоїтися.

——— То ти вважав мене шльондрою, чи ні? — запитала Латерія, стиснувши кулаки.

Седрик зробив ще кілька швидких затяжок і встав. Він відчував, як його серце стискалося від болю. Бідний ельф не знав, як йому висловити те, що було всередині.

——— А ти була зі мною тільки заради завдання, чи ні? — його голос раптом став різким.

Здавалося, що між ними знову почала підніматися стіна, яку він так хотів зруйнувати. Його серце стискалося від страху втратити її назавжди…

Вона підбігла до нього, щоб дати ляпаса. Обличчя Латеріі спотворилось гнівом і відчаєм. Рухи були рішучими та швидкими. Але він знову встиг спіймати її руку. Їхні погляди знову зустрілися, і в цей момент між ними промайнуло щось невимовно сильне, майже відчутне на фізичному рівні.

——— Давай просто почнемо все з початку, наче нічого не було, — сказав він.

Після цього Седрик лагідно обійняв її, відчуваючи, як її тіло напружується під його дотиком. Прошепотів їй на вухо:

——— Дозволь мені подбати про тебе. Просто побудь жінкою. І я покажу тобі, наскільки сильно я взагалі здатен любити. Стань хоча б трохи слабшою.

Його слова були, як бальзам на її рани, але Латерія все ще вагалася. Її серце розривалося між обов'язком і почуттями. 

——— Але ж воля батька! — заплакала раптом вона. — Я ж завжди робила тільки те, що він наказував мені. Я не вмію жити інакше.

——— Нічого, — знову прошепотів він, притиснувши її до себе ще міцніше. — Я тебе навчу. Просто будь зі мною.