Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Адам дістав меч з тіла янгола і подивився уважно перед собою. Більше нікого не залишилося в живих. Померли всі, хто прийшов на поклик Міхаеля. Помер і сам Міхаель. Здавалося б, ось вона — перемога, але чомусь боліло в грудях. Його серце стискалося від дивного відчуття тривоги, яке він не міг ніяк пояснити.

Струснувши кров з меча, він поплентався на пошуки Латерії. Чи з нею все гаразд? Чи завершила вона своє завдання? Якщо так, він буде нарешті вільним. А якщо ні? Йому тоді доведеться самому шукати ту дитину? Що з ним взагалі буде, якщо Латерія програла? А чи могла вона програти?

Він ішов вперед, міцно стискаючи рукоять меча. Його кроки були важкими і повільними. Кожен крок віддавався болем у його серці. Його дихання ставало все більш важким. Кожен вдих і видих супроводжувалися гірким відчуттям тривоги і страху. Руки тремтіли від напруги... 

Пройшовши деяку відстань, Адам раптом побачив Латерію сидячою на землі. На її колінах хтось лежав. Його серце стиснулося ще сильніше, коли він побачив цей образ. В його думках одразу з’явилися найгірші сценарії.

——— Якого біса? — пробурчав Адам і прискорив кроки. 

Його серце калатало. Кожен крок ставав все швидшим. І, наблизившись, він впізнав того, хто був поруч з богинею. Це був Седрик. Їхні шляхи вже перетиналися одного разу багато років тому. З того часу Адам не міг забути біль, що йшов із серця Латерії після тієї зустрічі. Цей біль пронизував і його серце.

——— Відійди від неї! — закричав Адам, направивши меча на Седрика. 

Він відчував, як його тіло напружується, готове до бою. Його очі блищали від люті. Він не міг дозволити Седрику знову завдати болю Латерії.

Та Седрик тільки здивовано глянув на нього. Потім перевів погляд на Латерію.

——— Це, до речі, хто? — запитав Седрик. — Ти так і не розповіла нічого про нього.

——— Ревнуєш? — посміхнулась у відповідь Латерія.

——— Та трохи є таке, — зізнався Седрик, опустивши очі.

——— Я сказав: встань і відійди від неї! — знову закричав Адам.

Він не міг зрозуміти, чому Латерія так спокійно ставиться до присутності Седрика.

——— Все гаразд, Адаме, залиш нас, — сказала вона спокійно.

Залишити їх удвох? Але ж цей ельф знову зробить їй боляче! Вона знову страждатиме і від її страждань у нього знову болітиме в грудях. Як цей Седрик взагалі опинився тут і чому в нього крила, які так схожі на ті, що були у Міхаеля?

Седрик знову глянув на Адама. Його погляд був важким. Він повільно підвівся з колін і дістав з кишені пачку цигарок. Деякий час він просто стояв, мовчки дивлячись на Адама. Закурюючи, повільно вдихав дим. Його губи м'яко обвили цигарку, а пальці залишалися незворушними. Рухи були повільними і спокійними.

——— Що взагалі відбувається? — подивився Адам на Латерію. — Де Еліза і її донька?

——— Я їх відправив в одне дуже далеке місце, — з байдужим виразом сказав Седрик. 

Його очі залишалися спокійними, але в них відчувалася глибока печаль і втома. Слова пролунали холодно і беземоційно. Він повільно випустив дим з легень.

——— Як це «відправив»? — запанікував Адам. — Куди?

Він підійшов ближче до Латерії і направив на неї меча. Його рухи були різкими і невпевненими. Він відчував, як його серце стискалося від страху і нерозуміння.

——— Чому ти дозволила йому це зробити? Це означає, що ми відмовляємось від завдання? Навіщо ж я тоді вбив брата і всіх, хто служив йому?

Седрик викинув цигарку і підбіг до нього. Його рухи стали блискавичними і рішучими. Він вдарив Адама ногою в живіт. Удар був потужним. Від нього розійшлася хвиля болю, змушуючи Адама зігнутися. Але він швидко прийшов до тями і замахнувся на Седрика мечем, намагаючись влучити. Кожен удар був сповнений емоцій і люті.

Латерія встала і відійшла від них трохи далі, спостерігаючи за їхнім боєм. Її очі були сповнені тривоги і страху. Проте вона знала, що втручатися зараз було б не найкращою ідеєю. Її серце калатало від хвилювання. Дихання було прискореним. Вона бачила, що сили були нерівні. Адам був набагато сильнішим. Його удари були точними і смертельними. Він кілька разів проткнув Седрика мечем, але всі рани на тілі Седрика майже миттєво затягувалися. Кров стікала, але одразу ж зупинялася, наче його тіло відмовлялося підкорятися законам природи. З кожним новим ударом Адам відчував, як його власна лють наростає, як вулкан, що ось-ось вибухне.

Седрик пробував використати свою магію: вогняні кулі, електричні розряди… Але всі його атакуючі заклинання не завдавали Адаму достатньої шкоди і не могли змусити його зупинитися. Його сили виявилися недостатніми, щоб подолати супротивника. Він відчував, як його енергія вичерпується, а сили Міхаеля він ще не вмів повністю контролювати. Його тіло боліло від ран, а кожен новий рух ставав все важчим.

Тим часом, бій між Седриком та Адамом розпалювався все більше. Кожна мить ставала важчою і напруженішою. Здавалося, що навіть земля під їхніми ногами тряслася, а повітря навколо них ставало розпеченим. Врешті-решт, Адам викликав привидів, які зловили Седрика, притискаючи його до землі. Він зробив рішучий рух. Меч блиснув у повітрі, коли відрубав голову Седрика. Кров бризнула навкруги, червонячи землю і одяг Адама. Але варто було привидам зникнути, як те, що залишилося від Седрика, почало рухатися знову. Тіло підняло голову із землі і почало прикладати її назад до шиї. Почувся хрускіт. Кістки та тканини почали зростатися наново, з неймовірною швидкістю відновлюючи те, що було втрачене. Тіло Седрика повільно оживало, і незабаром додатковий шар шкіри закрив місце розрізу, наче нічого і не було. Голова знову була на місці.

Седрик повільно розім'яв шию. Його обличчя залишалося незворушним, хоча всередині його переповнювали емоції. Він дістав цигарки. Руки трохи тремтіли. Збирався закурити, але помітив осуджуючий погляд Латерії. Зітхнувши, він сховав цигарки назад в кишеню. Понизав плечима, намагаючись виглядати байдужим.