Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

запахи рідини для миття підлоги. Анна немовби сиділа біля

виходу на кухню в дуже-предуже чистому ресторані.

Вона повільно пила своє коров’яче молока, смакуючи його

неймовірну консистенцію та розкіш сміхотворної дорожнечі. На

чиємусь терміналі протеленькав дзвінок, і двоє цивільних

робітників підвелися та вийшли. Лишилася тільки красива, але

сумна на вигляд жінка, що не відривала відсутнього погляду на

тисячу ярдів від дисплея на столі.

— Перепрошую, мем, — ззаду пролунав голос, від якого Анна

мало не підскочила. Перед нею постав молодий офіцер

у флотській формі й показав на сусіднє крісло. — Не

заперечуєте?

Анна вже прийшла до тями, тому змогла посміхнутися

у відповідь, і він прийняв запрошення, незграбно вмостившись

поруч. Як на землянина він був надто високий, мав коротку

стрижку, біляве волосся, кремезні плечі й тонку талію, що, здавалося, були притаманні всім молодим офіцерам, незалежно

від їхньої статі.

Анна простягнула руку через стіл:

— Анна Воловодова, — представилася вона.

— Кріс Вільямс, — відповів молодик, міцно стиснувши на

короткий час її руку. — І, до речі, ви мені знайомі.

— Невже?

— Так, мем. Мій рід із міннесотських методистів. І належав до

методистів, скільки нам відомо. Коли я побачив ваше ім’я

в пасажирському маніфесті, то постарався запам’ятати його.

Анна кивнула й відсьорбнула молока. Якщо хлопець вирізняє її

саме тому, що вона є священнослужительницею його церкви, то

значить, воліє поговорити з нею як член її пастви. Вона подумки

перемкнулася в режим пасторки Анни.

— Чим я можу тобі допомогти, Крісе?

— Мені подобається ваш акцент, мем, — відповів Кріс. Йому

явно потрібен був час підготуватися до того, з чим він до неї, вочевидь, прийшов. Тож вона дала йому таку змогу.

— Я виросла у Москві, — відповіла вона. — Хоча провівши два

роки на Європі, практично готова вдавати поясанку, са са?

Кріс розсміявся, і напруження частково зникло на його

обличчі.

— Незлецьки виходить у вас, мем. Але коли «шкелети»

переходять на максимальну швидкість, не розумію ні слова.

Анна вдала, ніби не почула образливої назви для поясан.

— Прошу, давай ти не будеш «мемкати». А то мені ніби сто

років. Просто Анна, або пасторка Анна. Як тобі зручніше.

— Гаразд, пасторко Анно.

Вони посиділи в приємній тиші кілька секунд, поки Анна

спостерігала, як Кріс збирається з духом.

— Ви ж чули сигнал тривоги, правда? — нарешті промовив

він. — Присягаюся, він вас розбудив.

— Саме того я тут і сиджу, — підтвердила Анна.

— Ага. Місце за штатним розписом. Усе через пилоїдів…

марсіян тобто.

— Марсіян? — Анна хотіла взяти собі ще цього смачного

молока, але подумала, що цим вона відволікатиме Кріса, тому

й не стала гукати офіціанта.

— Зараз ми в межах досяжності зброї їхнього флоту, — пояснив

він. — Тому всіх підняли по тривозі. З ними тепер інакше

в одному просторі не можна. Тільки не після Ганімеда.

Анна кивнула, чекаючи на продовження.

— А це Кільце. Ну, ви розумієте. Воно вже вбивало. Нехай

якогось там тупого скелета-пращольота, але все ж таки вбивало.

Анна взяла його за руку. Він смикнувся, але розслабився, коли

вона до нього всміхнулася.

— Ти боїшся?

— Так. Звичайно. Але мова не про це.

Анна чекала, намагаючись зберігати якомога нейтральніший

вираз обличчя. Гарненька цивільна дівчина навпроти раптом

підвелася, ніби зібралася йти геть. У неї ворушилися губи, вона

промовляла сама до себе, потім знову сіла, поклала руки на стіл

й умостила на них голову. Ще одна налякана людина, яка сама-самісінька проводила довгу нічну зміну в кімнаті, повній людей.

— Я хотів сказати, що мова не тільки про це, — перервав її

задуму Кріс.

— Що ж тоді ще?

— Наша тривога не через Кільце, — спробував пояснити він. —

А через марсіян. Навіть із тією штукенцією попереду ми все ще

думаємо, як би перестріляти одне одного. Це така лажа.

Пробачте. Усе в голові переплуталося.

— От здавалось би, хіба ми не повинні були відкинути всі наші

людські

розбіжності

перед

лицем

чогось

настільки

незбагненного, правда?

Кріс