Читати книгу - "Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко"

— Брехливе стерво, — ревнув Малюк під прицілом рушниць. — Тобі припекла наша відмова допомагати у змаганнях за гетьманську булаву, і ти ницо помстився, ставши балакучою лялькою на руці нашого ворога! Наче останній йолоп, ти відмовився слухати моє попередження про нашестя Смарагдів, натомість привселюдно ліпив із мене власного вбивцю! Через дрібну образу розбив Сірий Орден, який міг запобігти знищенню Харкова і багатьох інших містечок та сіл. Одним наказом ти вбив сотні захисників, які могли б урятувати тисячі життів! Усі ці смерті — на твоїй совісті, Якове, їхня кров — на твоїх руках до кінця життя, але ти стоїш тут, у білому вбранні, позуєш для газет і з посмішкою розповідаєш, ніби все так і було задумано твоїм видатним генієм! І ще наважуєшся стверджувати, ніби згадуєш про діда, якого вбили на твоїх очах за твоїм словом? Брехливе стерво! Тобі байдуже. Ти ніколи не переймався. Коли інші віддають життя, ти піклуєшся лише за гетьманський ланцюг!

Жоден м'яз не сіпнувся на Яковому обличчі. Він слухав гнівну тираду з тим само спокійним, люб'язним і трохи відстороненим виразом, схожим на маску, що ніколи не змінювалася, подібно до личин на шоломах Сонгосон.

— Як ти сказав, усі смерті — на моїй совісті. Тому я не дозволяю пропустити це усвідомлення крізь себе, — відповів Яків, і голос його вперше прозвучав щиро. — Інакше не зможу ухвалювати великих рішень.

— Куди там Ісусу до ваги твого хреста.

— Ти — простодушний вояка, брате. Інколи мені хотілося б стати тобою. Це так легко... Трощені черепи! Випущені кишки! Кривавий романтик, що геть не розуміє політики, — зітхнув Яків. — Тут усе значно складніше. Тут вимагається не вовком бігати і пірначем махати, а виживати в бруді та обертати власні помилки на перемоги... А коли потрібно, майстерно привласнювати яскраві перемоги інших.

— Дітей своїх повчатимеш, — Ярема придушив наступ люті і продовжив спокійно: — Кажи, хто стояв біля витоків заколоту.

— Скажу. Натомість прошу небагато: поговори з мамою.

— Про що мені з нею говорити?

— Про мене, — ледь чутно, аби інші не почули, відповів Яків. — Вона відмовляється... Навіть на листи дружини і знімки онуків не відповідає...

По масці його байдужості вперше розповзлися тріщини.

— Я так не можу. Я готовий плазувати перед нею, — шепотів Яків. — Але вона навіть на поріг не пускає!

— Бо зреклася тебе. Кров — не водиця.

Старший брат на мить замружився, а коли розплющив очі, то всі тріщини на масці зникли, і знову постав спокійний пан гетьман — холоднокровний, розважливий керманич держави.

— Я прошу поговорити з нею, — мовив він звичним тоном. — Це все.

— Поговорю, — брехати Якову було легко. — Викладай, що маєш, і я зникну.

— Перший, авжеж, Кривденко, — всміхнувся Яків. — Він заварив цю кашу і щедро фінансував із власної кишені, допоки не зміг урвати державного бюджету.

— Не мав жодного сумніву, що його ім'я пролунає першим.

— Зауваж, — Яків підняв вказівний палець угору. — Я розумію, що з ним станеться, але свідомо віддаю його на поталу. Голову розвідки. Під час війни! Це дорогий розмін. А знаєш, чому я це роблю? Бо політика, наче шлюб, є пошуком компромісів.

Ярема сплюнув просто на цінний паркет.

— Кривденко викручує тобі яйця, відколи допоміг з гетьманською булавою, а ти, великий політик, ніколи не знав, як йому протистояти. Аж ось раптом трапився шанс позбутися його чужими руками. Це я роблю послугу, а не ти мені.

— Не сперечатимусь, — притакнув Яків. — Але в моєму арсеналі мається двоє надійних людей на зміну, і розслідування Юхимової долі зайде у глухий кут... Розумієш?

— Твоїм обіцянкам немає віри, — відмахнувся Ярема. — Хто наступний?

— Патріарх Симеон, — продовжив брат. — Старого не вбивайте, бо отримаєте нову хвилю фанатичних ненависників. Краще переконайте його зняти анафему...

— І переконаємо сонце не сідати за обрій.

— Твій сарказм зрозумілий, але я не маю впливу на церковні рішення. Проте зі світського боку зроблю все для відновлення доброго імені Сірого Ордену.

— Відновлення? Крім імені, нічого не лишилося, — відмахнувся Ярема. — Далі.

— Є третій... Про нього я нічого не знаю. Його завжди тримали у великому секреті. Чув від Юхима прізвисько Рахман — може, стане зачіпкою.

Київські катакомби, шпакувата борода і глибокий каптур, що приховує огидної форми праве око. «Орден Проклятих має бути знищено». Він назвався Рахманом, плюнув Яремі в око і напророкував його втрату. Пророцтво збулося за лічені години.

— Розпитайте в Кривденка та Симеона, — провадив Яків.

— Вони охоче розкажуть, якщо їх розговорити.

— Не бачу сенсу виконувати угоду, — стенув плечима Ярема. — Я без тебе знав, що Кривденко і Симеон стоять за цим усім.

— Але не знав, де їх шукати, — перервав Яків нетерпляче. — Симеон ховається біля Вінниці у своєму маєтку, я вкажу на малі.

Характерник розгорнув атлас на потрібній сторінці і отримав чорнильну позначку потрібного місця.

— З Кривденком складніше... Але з моїх джерел відомо, що найближчим часом він планує відпочинок у романтичній атмосфері.

— Що це має означати?

— Розпитай свого знайомого Чарнецького, він розкаже краще. Саме днями повернувся до столиці.

— І це все? Від гетьмана я очікував більшого. Ти дав мені крихти.

— Можу дати більше, — вкрадливо мовив Яків. — Можу відновити не лише добре ім'я, а й сам Орден... Озолотити так, що вашим скарбничим і не снилося!

— Та невже?

Яремі було смішно від недолугої спроби підкупу.

— Для цього потрібно не так багато, — вів далі брат. — Третій син, Угедей, що очолює сили Орди