Читати книгу - "Роза для Клелії, Еллі Гарус"

Ось так в одну мить я втратив і Розу, і тебе. І ніхто не знав правди, чия ти дитина, навіть Абель, адже він дав наказ Аллі, акушерці, знайти сироту. І знову рокова підлість – на жаль у той час не знайшлося відмовної дитини. Отож, підміна вийшла фатальна, Абель отримав свою ж рідну племінницю, яка повинна була стати його онукою. Але істину таки взнала одна людина – Деметра, бо від неї не вислизнула смерть власної дитини. Ви, жінки, таке відчуваєте. І моя люба Роза... Вона також, як матір, почала шукати свою вкрадену дитину, адже не повірила словам акушерки, що вона померла, й на своє лихо – знайшла тебе у палаті Деметри. А далі... Алла її вбила. Абель клявся, мовляв, не знав, що Алла віддала дитину Рози, і що Роза загинула від рук Алли. «Я просто не знав» – це брехня.

*пауза*

Усі все знають та бачать, але мовчать. Проклятий той, хто убиває ближнього свого. Річ у тому, що брат усе життя докладав зусиль аби заволодіти волею Деметри, бо ж не змирився з тим, що покійна дружина від нього пішла. З цілком здорової дівчинки, з роками дівчини, він кував божевільну, щоб мати над нею контроль, бо ж втратив над Бегонією, яка насправді померла від його рук. Вона просто втекла від узурпатора з малою Демою, а він їх знайшов та жінку вбив. Бегонію виявили в орендованій квартирці у ванній. Вона була задушена й залита білою глиною аж по саму шию. Стирчала сама голова та руки долонями доверху. На твердій поверхні були розсипані зерна гранату, наче краплі крові. У її долонях також було насипано зерен. Виглядало те зловіще. Деметру він забрав. Одна із беззахисніших жертв Абеля, але нездоланна. Створена у лоні від злиття темного буревію та світлого променя та вийшла з нього неушкодженою. У Бегонії часом траплялися нервові зриви. Перші місяці після смерті матері Дема мовчала. Звичайно, адже вона бачила її смерть. Абель чомусь вирішив, що треба запобігти тому, що коїлося з колишньою дружиною. Але ж Деметра, зауважу, ніколи не мала проблем із психікою. Я дістав її найперший особисту картку за часів її перебування у Прадеус-холл. У неї констатували апатію, від такого життя та подій ще б її не було, й на тому все. Деметрі прийшлося тяжко боротися. Вона доказувала свою усвідомленість. А як дійшло до примусового вживання медикаментів, лоботомії нічого не залишилося, як удати, що вона їх приймає, щоб залишатися у свідомості й вижити.

Пам'ятаю, якось я завітав до брата, то було за довго до твого народження Клелія, й примітив на мольберті незакінчену авторську роботу Деметри. Вона присвятила її життю поруч з Абелем. Уявіть ракурс зверху вниз: на полотні було зображено мармурову раковину з пластмасовим зливом по центру композиції. Її картини – посилання та заклик на допомогу. У той день я зрозумів, що насправді відбувалося з дівчиною у цьому домі. Вона почувала себе тою раковиною у яку щодня плювали й виливали нечистоти. Кожного разу, як їй робили боляче, вона домальовувала у раковині новий елемент. Згодом в ній достатньо назбиралося мотлоху.
Я роблю на цьому жирний акцент:

Деметра психічно здорова. Деметра не вбивала Рози.

Деметра не бажала тобі смерті, Клелія.

Деметра роками жила у пастці, яку влаштували для неї Абель, а згодом чоловік Маклін.

Дема повинна лише у двох злодіяннях – у вбивстві акушерки Алли, свідком чого я став, та у спробі отруїти Макліна. Дуже цікавий, але дуже дивний хлопчина, скажу я вам, той Маклін. Я знав не з чуток, що творчі особистості живуть над реальністю, як моя Роза, і те нормально для творчого процесу. Про Макліна я зробив висновки, як поспілкувався з ним тісніше, та письменництво, правда кажучи, тут ні до чого, – насправді, у їхньому подружжі він був не сповна розуму, а не Дема. Він її любив якоюсь дуже хворою любов’ю.

Він оговтався після отруєння, звичайно, не без наслідків, та залишив одужання у таємниці й для всіх «вмер». Тоді я подумав, що Абель його прибрав. Але і Макліну була на руку власна смерть, адже він позбувся від набридливої влади тестя. Проте згодом, коли ми з Демою розставили всі крапки над «і», вона зізналася, що то була її робота. Я повідомив, що чоловік її вижив. Вона не здивувалася, ніби мала підозри, втім удала, що не знала, адже їй давно потрібна була свобода від шлюбних пут.

Так Маклін почав нове життя в інвалідному кріслі й у ролі керівника «Майстерні». Згодом я зрозумів, чому Дема пішла на такий кардинальний крок. Я переконався, що рильце Макліна теж у пушку. Його вчинки та мислення насторожували. Він був не краще від Абеля. Я підтримував з ним зв'язок, щоб знати про його плани заради безпеки Деметри. З тої ж причини я не розповів йому правду про підміну дітей. Адже не знав, як він відреагує, коли дізнається, що Клелія не його рідна донька. Він знав лише про розіграну смерть Клелії, і сам запропонував прихистити її у Майстерні, оскільки тебе, Клелія, він дуже цінував. 

Одного дня Маклін зажадав Дему викрасти. Я повідомив їй про його наміри. Вона відреагувала спокійно. Сказала, що згодна бути викраденою, бо ж вирішила звести рахунки, і я у те вже не втручався.

Все змішалося у відносинах родини Буре́. Прокляття пролонгувало угоду через діяння наших пращурів. Я ще з молоду казав Абелю, що нічого хорошого нас не чекатиме у майбутньому, якщо династія буде продовжувати набивати гаманець шляхом обману. Він сміявся з моїх застережень. Добре сміється той, хто сміється останнім.

*десятисекундна пауза*

Отже, друже Монтей, ти допоміг Клелії пізнати правду. Але крім сімейної драми, мій брат Абель був довгий час замішаний у вирі злочинних вчинків, які суперечили законодавству та правам людини. Клелії притаманні шляхетність та потяг до справедливості. Не сховалася від мене її жага до розплати за кривду. Того ж бажала й Дема. Отже, я припускаю, що ти, Тео, отримав від них персональне завдання і вдало його виконав, оскільки я не схильний до кровопролиття, але чудово розумію їх біль.