Читати книгу - "Однойменні, Едрієн Янг"

Ми попрямували головною вулицею, що виводила в Саґсай Голм, і відшукали чайну в східній частині містечка. Вона нависала над морем, із вікон розгортався краєвид на скелястий берег.

На пишно оздобленій візерунчастій вивісці блискучими золотими літерами значилося: «Вольф та Енґель».

Глитнула, знову відчувши, як у животі поважчала каменюка. У вікнах віддзеркалювалися будинки навколо, і раптом я відчула, яка тут недоречна зі своїм виглядом. Обвітрена, обпалена сонцем. Потомлена.

І Вест поряд зі мною мав такий самий вигляд. Він нічого не сказав, та й мені слів забракло. У чайній я укладу контракт із Голланд, а чи врятують мене Роти — це ще невідомо.

— Хочу все це проробити сама, — сказала йому.

Чого мені не треба, так це щоб Вест іще більше

ворогував із Голланд. Почувалася так, ніби слід затамувати дух, щоб не сполохати його нинішній спокій.

На мій подив, він не став сперечатися. Озирнув мене, глянув у вікно.

— То я зачекаю.

Із таким само незворушним обличчям Вест спостерігав, як я беруся за латунну ручку й відчиняю двері. Із приміщення долинули аромати лаванди й бергамоту, закружляли навколо мене, поки мої очі ще звикали до напівтемряви.

Простір, заставлений золоченими столиками, розділяли на окремі кабінети дерев’яні планки, стіни були задекоровані червоним оксамитом. Зі стелі звисали витончені кришталеві люстри, а сяйво свічок надавало всьому таємничого вигляду.

Недарма Голланд призначила мені для зустрічі саме це місце — не менш пафосне й розкішне, ніж Будинок «Азимут». Саме в таких місцях їй було найзручніше диктувати свої умови, як завжди.

— Фейбл? — Біля мене зупинився чоловік, окинув поглядом моє вбрання.

— І що? — підозріло перепитала.

— Сюди, будь ласка, — дещо розгубився той.

Я визирнула з вікна, але Вест кудись подівся, сутінкова вулиця була безлюдна. Я рушила за служником углиб чайної, де приватну кабінку затуляла завіса зі щільної дамаської парчі. Чоловік відсмикнув її — і звідти визирнула Голланд. Сріблясте волосся укладене прегарними локонами, що обрамляли обличчя м’якими хвилями.

— Ваша гостя, пані. — Служник злегка нахилив голову, не дивлячись в очі Голланд.

— Дякую.

Бабуся озирнула мене із таким же несхвальним виразом.

— Бачу, ти не завдала клопоту змити з себе море.

Я всілася навпроти неї, намагаючись не зачепити оксамит. Мене все це не тішило. Не подобалося мені, що вона затягла мене сюди, і жахливо було почуватися малим дівчиськом. Я сперлася на стіл ліктями й прихилилася до неї — вона поморщилася.

Повернувся офіціант, приніс тацю із двома помпезними срібними філіжанками. Обідки всіяні блакитними діамантиками, а налитий у них чай здавався розтопленим сріблом. Ще раз кивнув, знову зник.

Голланд зачекала, доки завіса запнеться, узяла одну філіжанку й кивнула мені на другу. Я хвильку повагалася, тоді забрала з таці свою.

— Маю тост. — Голланд простягнула руку, ніби хоче цокнутися зі мною чаєм.

Я легенько торкнулася її горнятка обідком власного.

— За що саме?

Глянула на мене спочутливо, ніби я намагалася невдало жартувати.

— За наше партнерство.

— Партнерство — це коли сили рівні, — заперечила я, споглядаючи, як вона посьорбує чайок. Ковтала, кривлячи губи, тоді обережно поставила чашку на стіл.

Я й собі ковтнула — і мене аж перекосило, у роті

запекло. Яка ж гидота!

— Завтра.

Вона змінила тему, ну й добре, що не треба більше демонструвати розшаркування. Вона моя бабця, але ж я не дурна. Гаруватиму під її каблуком так само, як колись Вест на Сента. Якщо на зустрічі Торговельної ради бодай щось піде не так і вона з’ясує, що я наробила, усю нашу команду спіткає такий же кінець, як і Золу. Тіла викинуть у море, а «Жоржину» розберуть на запчастини чи долучать до флоту Голланд.

— Усе гаразд, — виснувала вона, склавши перед собою замочком унизані перснями пальці. — Рада почне обговорення щодо торгівлі, і тут я висуну пропозицію, а тебе представлю як відповідальну за свій новий торговельний шлях на Звуженні.

— А звідки певність, що вони голосуватимуть на твою користь?

Вона пирхнула.

— Фейбл, я ж не дурепа. Торговельна рада ненавидить мене. Одностайно. Їм потрібні мої гроші, щоб торгівля рухалася, проте вони провели для мене дуже чіткі межі, де я не маю втручатися в їхні справи. А ти народилася на Звуженні, ти вправна добувачка, і ти маєш досвід керування командою.

Голланд знову ковтнула.

— І ще ти знавчиня коштовностей.

Я різкувато стукнула чашкою об стіл.

— Ти що, розкажеш їм про мої стосунки з коштовними каменями?

— А чом би й ні?

Я свердлила її очима, намагаючись відчитати, що стоїть за цим щирим відкритим поглядом.

— Тому що це небезпечно.

Це ж не просто так про знавців коштовностей у наші дні нічого не чути. Дні, коли фахівці з цієї справи прагнули слави, давно минули, нині не всякий ризикне відкрито заявити про такий хист, коли торговці й купці на все ладні, аби їх захапати.

— Я не знавчиня коштовностей. Я не закінчила навчання.

Голланд заперечно махнула рукою.

— А от про такі подробиці їм знати не треба.

Я відкинулася назад, похитала головою. Можливо, ще й через це Ізольда втекла з Бастіана. Готова закластися, мою маму Голланд так само намагалася використати.

— А тепер іще що важливо: щоб ти діяла із розумінням того, як слід поводитись, якщо хочемо справити потрібне враження, — повела далі вона. — Представити тебе такою, як ти є, не вийде, але гадаю, це нам тільки на користь.

І знову вона вдається до цих слів. Ми. Нам.

— Ти не маєш заговорювати, поки до тебе не звернуться. На запитання Торговельної ради відповідатиму я. І вигляд слід мати відповідний події. — Голланд знову несхвально зиркнула на моє вбрання. — Ввечері пришлю до тебе кравця, щось тобі змайструє.

Я глипнула на неї.

— А що, як вони