Читати книгу - "Однойменні, Едрієн Янг"

— Дадуть, — наїжачилася та. — Коли Золи й Сента в цих водах уже не буде, Звуженням доведеться

запускати нову торговельну справу, здатну розширитися аж до Безіменного моря. Якщо до неї візьмешся ти, усі будуть у виграші.

Окрім Сента. І крім мене.

Я спробувала розслабитися, глибоко вдихнула й видихнула, узялася за срібну філіжанку й відсьорбнула ще трошки. Голланд усе спланувала як слід. Тепер, коли Золи вже немає, кожна команда на Звуженні лізтиме за всяку ціну, щоб позмагатись із Сентом за той невеличкий шмат влади, що там іще лишився. Та якщо дозвіл дістанеться Голланд, ще до завтрашнього заходу сонця вона прибере до рук геть усе.

— Покінчимо вже з цим, — попросила я.

— Із чим покінчимо?

— Із контрактом.

Голланд на мить стиснула пальці, відтак узяла із сусіднього кріселка шкіряну торбу й сягнула в неї. Покопирсалася в пергаментах, знайшла потрібний — непідписаний конверт. Поклала його переді мною.

Я видихнула, намагаючись угамувати калатання серця. Підпишу — і вороття немає. Моя доля буде в руках Генріка. Я поволі дістала й розгорнула документ. Поклала перед собою — і аж у шлунку смикнуло.

Очі мимоволі перечитували текст знову і знову.

Судно «Жоржина»

— Це що? — пробурмотіла я.

— Судновий патент на корабель. Як і обіцяла, — відказала та, зашнуровуючи торбу.

— Але ж я ще не підписала контракт.

— Усе вже проплачене, — усміхнулася Голланд. — Я внесла в торговельному представництві всі потрібні зміни. Усе має бути як слід.

— Що?! — Я піднесла аркуш ближче до світла, стривожено вчиталася в текст.

«Право власності передається…»

Я аж закашлялася й роззявила рота: далі було зазначене моє ім’я. Вписане тим самим почерком, що ним написана й решта тексту.

— Що це таке? — охнула я.

Аркуш у моїх руках затремтів.

До мене поволі доходило, що відбувається, і від цього усвідомлення у мене всередині похололо й розболілася голова.

Вест.

Вест підписав із Голланд контракт на два роки.

— Умови нашої угоди змінилися, — сказала Голланд. — В обмін на «Жоржину» Вест підписав контракт.

Дістала з торби ще один документ.

— Але маю для тебе нову пропозицію.

Я глянула на аркуш. Іще один контракт.

— Ти ж іще хочеш урятувати батька? Маєш можливість! — Голланд аж світилася від задоволення.

Отак ми втрапили до її пастки ще й не раз, а двічі. Підписуючись на умови Голланд, Вест гадав, ніби мене рятує. Аж тут Голланд отримала двох за ціною одного. І вона це розуміла. Вона й не сумнівалася, що я підпишу.

Я взяла перо й поставила розчерк. Тепер із пергаменту на мене дивилося власне ім’я, сяяло свіжим лискучим чорнилом.

Я відсунула завісу й вибралася з-за столу, затискаючи в кулаку документи на судно. Промайнула напівтемною залою чайної, розчахнула двері, вибігла на вулицю й роззирнулася: де він?

Вест притулився до стіни будинку через дорогу.

— Що ж ти накоїв? — хрипко вигукнула я, підбігши бруківкою до нього.

У мене всередині все аж клекотіло. А він лиш неквапно випростував руки з кишень.

— Фейбл…

Я тицьнула в нього зіжмаканим конвертом.

— І чому ось на цьому — моє ім’я?

Вест вирячився на конверт.

— То щодо цього злилися Пай із Гемішем? Що, всі все знали, крім мене?

— Вілла з Остером не знають.

— Ти що, кидаєш «Жоржину»? Звалюєш? — видихнула я.

— Я роблю те саме, що й ти. Два роки з Голланд, а потім назад, на Звуження.

Я так розлютилася, аж кров мені закипіла.

— Весте, ти капітан. Це не те саме.

Вест ніби подумки зважував відповідь.

— Обов’язки капітана перебере Пай.

— Що? — Я вже аж на повний голос кричала, перехожі зупинялися й задивлялися. А мені було байдуже.

— Команда працюватиме так, як ми й вирішили. І чекатиме, коли я повернуся на Звуження.

Мені хотілося голосити. Чи ляснути його що є сили.

— Чому на документі стоїть моє ім’я?!

Вест роздратовано засопів.

— Не хочу, щоб судно було записане на мене, якщо… — І не договорив.

— Якщо що? — Я не зводила з нього очей.

— Якщо зі мною щось станеться, а корабель записаний на мене, право власності переходить до Торговельної ради, аж поки команда не зможе заплатити достатньо, щоб воно перейшло до наступника. А якщо власниця ти, тоді такого не станеться.

Накотилися сльози, обличчя Веста розпливалося перед очима.

— Тож ти берешся працювати на Голланд. Робитимеш усе, що вона тобі звелить.

— Робитиму те, що маю робити. — Він сказав те, про що я його попросила вчора ввечері.

— Я не це мала на увазі. І ти розумієш, що я казала не про таке!

На це він уже не відповів.

— Як ти міг таке накоїти? — прохрипіла я.

І кинулася геть, а важкі кроки Веста загупали за мною. Він схопив мене за руку й розвернув до себе.

— Я не збираюся повертатися на Звуження без тебе.

Я вже бачила, що він не відступиться. Та й тепер уже пізно, власне. Контракт він підписав. Але ж Вест уже має своїх скелетів у шафі. У душі — темний

ліс. Навіть не хотілося думати, на що він може перетворитися, якщо ще два роки виконуватиме за когось брудну роботу.

Відчувала це вповні. Якщо на зустрічі Торговельної ради програю Голланд, я втрачу Веста.

— І не повернешся. І я так само, — мовила я, і по щоці сповзла сльоза.

— Що?

— Я теж підписала.

— Чому? Як?

— Заради Сента. Тепер усі маємо, що хотіли. Я, ти, Голланд. — Я мало не розреготалася: сміх та й годі.

Вест важко видихнув, дивлячись тепер кудись убік. Він розгубився. І судомно відшукував відповідь.

— Неможливо все на світі контролювати. Усіх не порятуєш, Весте.

Тільки от не втручатися він не вмів.

Я похитала головою