Читати книгу - "Облога та штурм, Лі Бардуго"

Я ще не повністю прокинулася. Мені хотілося снідати, а не сваритися. Однак я знала, що замовчувати цю тему не слід. Я збиралася все змінити — і люди мусять знати про зміни, інакше спроби згаснуть, як слід не розпочавшись. Підняла вгору руку, і всі негайно змовкли. Можливо, злякалися, що я збираюся зруйнувати чергову стелю.

— Кожен орден представлятимуть двоє гриш, — постановила я. — Не більше і не менше.

— Але… — почав Сергій.

— Дарклінґ змінився. Якщо ми сподіваємося перемогти його, нам теж слід змінитися. Двоє гриш від кожного ордену, — повторила я. — І ордени більше не сидітимуть окремо. Ви сидітимете пліч-о-пліч, їстимете пліч-о-пліч і битиметеся пліч-о-пліч.

Це принаймні змусило всіх заткати пельки. Всі просто позастигали на своїх місцях, приголомшено витріщившись на мене.

— А Творці цього ж тижня розпочнуть бойові тренування, — завершила я свою думку.

Я розглядала перелякані обличчя. Гриші мали такий вигляд, наче я наказала їм іти до герцю голяка. Матерці вважалися воїнами, тож ніхто ніколи не завдавав собі клопоту навчати їх битися, а мені це здавалося втраченою можливістю. «Користуйся чим завгодно і ким завгодно, бери все, що є поруч».

— Бачу, ви напружилися, — сказала я, тихенько зітхнувши.

Мріючи про склянку чаю, я підійшла до стола, де стояла таця з накритими ковпаками тарілками зі сніданком. Підняла одну кришку: житній хліб з оселедцем. Ранок сьогодні не обіцяв бути добрим.

— Але… але так було завжди, — затинаючись озвався Сергій.

— Ти не можеш просто викреслити сотні років традицій, — запротестував Пекельник.

— Невже ми справді збираємося сперечатися ще й щодо цього? — перепитала я роздратовано. — Ми воюємо проти древньої неосяжної сили, а ви хочете посваритися з приводу того, хто з ким сидітиме за обідом?

— Річ не в цьому, — заперечила Зоя. — Все має свій порядок, робиться певним чином…

Всі знову забелькотіли про традиції, про те, як усе робилося, про необхідність упорядкованості й людей, котрі знають своє місце.

Я кинула ковпак на тарілку з гучним дзень.

— Ми робитимемо це так, — відрубала, швидко втрачаючи терпець. — Більше жодних пихатих Корпуснійців. Жодних етерських когорт. І жодного оселедця.

Зоя відкрила рота, але передумала і знову стиснула губи.

— А тепер забирайтеся, — гавкнула я. — Я хочу спокійно поснідати.

Вони ще якусь мить постояли. А тоді Толя з Тамарою зробили крок уперед, і, на мій довготривалий захват, гриші зробили так, як їм наказали. Вигляд у Зої був розгніваний, а Сергій зробився похмурий, але всі слухняно потяглися до дверей.

За кілька секунд після того, як вони зникли, на порозі з’явився Ніколаї, і я здогадалася, що він підслуховував у коридорі.

— Гарно впоралася, — похвалив він. — Сьогоднішній день мусить увійти в історію як дата прийняття Видатної Оселедцевої Постанови. — Хлопець увійшов до кімнати і зачинив за собою двері. — Утім, промова була не такою аж гладенькою.

— У мене немає твого хисту до «зацікавлення й відчуження», — нагадала я, сіла за стіл і жадібно відірвала шматок булочки. — А от із «буркотливістю» у мене, схоже, все гаразд.

Служниця щодуху кинулася до мене з горнятком чаю з самовара. Він був благословенно гарячий, і я додала добрячу порцію цукру. Ніколаї без запрошення взяв стілець і всівся поруч.

— Ти справді не збираєшся його їсти? — поцікавився він, уже тягнучи оселедця собі на тарілку.

— Гидота, — коротко кинула я.

Принц відкусив добрячий шматок.

— Якщо не переносиш рибу, тобі не вижити на морі.

— Можеш не вдавати переді мною бідолашного моряка. Я їла на твоєму кораблі, пригадуєш? Шеф-кухар Штурмгонда аж ніяк не подавав солону тріску з сухариками.

Хлопець засмучено зітхнув.

— Шкода, що я не зміг привезти Бурґоса з собою. Схоже, на придворній кухні вважають, що їжа не гідна так називатися, якщо не плаває в маслі.

— Лише принц може пожалітися на надлишок масла.

— Гм-м-м, — задумливо озвався Ніколаї, поплескуючи себе по животу. — Може, королівське черевце додасть мені трохи солідності.

Я розреготалася й мало не підскочила, коли двері розчахнулися й увійшов Мал. Побачивши Ніколаї, він застиг.

— Я не знав, що ви харчуєтеся в Маленькому Палаці, мой царєвіч. — Трекер заціпеніло вклонився принцові, а потім мені.

— Ти не мусиш цього робити, — нагадала я.

— Ні, мусить.

— Чула, що сказав Досконалий Принц? — звернувся до мене Мал і приєднався до нас за столом.

Ніколаї вишкірився:

— У мене було чимало прізвиськ, але це найвлучніше.

— Не знала, що ти вже прокинувся, — сказала я Малові.

— Я вже кілька годин не сплю і тиняюся тут у пошуках якогось заняття.

— Чудово, — втрутився Ніколаї. — Я прийшов із запрошенням.

— На бал? — поцікавився трекер, цуплячи з моєї тарілки недоїдений шматочок булочки. — Я щиро сподіваюся, що на бал.

— Не сумніваюся, що ти шикарно танцюєш вальс, але ні. У лісах неподалік Балакірєва помітили вепра. І я хочу завтра запросити тебе на полювання.

— Вам бракує друзів, ваша високосте?

— І вистачає