Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

Забравши мапи, Ешонай полишила будинок і попростувала до центру міста. За спиною лунала материна пісня — так само прекрасна. Воєначальниця налаштувалася на Ритм примирення, і це нагадало їй, що вона вже майже спізнилася на зустріч із рештою членів П’ятірки.

Вона не прискорила кроку, а дала розміреному й сягнистому темпові Ритму примирення повести себе вперед. Якщо залишити на самоплив питання, на який із них налаштуватися, тіло природним чином обирало той, що пасував до настрою. Тож рішення слухати ритм, який не відповідав почуттям, завжди бувало свідомим — як-от нині з Ритмом примирення.

Багато століть тому слухачі ухвалили рішення, яке відкинуло їх назад — на рівень примітивних народів. А постанова вбити Ґавілара Холіна стала виявом солідарності з тією ухвалою предків. Тоді Ешонай іще не входила до складу вождів, але ті вислухали її пораду й надали їй право голосувати нарівні з ними.

Тодішню постанову — хай яку страхітливу на позір — було продиктовано мужністю. Вони сподівалися, що алеті стомляться від затяжної війни.

Але недооцінили їхньої жадібності. Яхонтосерця змінили геть усе.

Біля басейну в центрі міста гордо височіла вежа, яка вистояла, не зігнувшись перед століттями бур. Колись усередині були гвинтові сходи, але крєм, позатікавши крізь вікнини, заповнив будівлю каменем. Тож трударі висікли нові — із зовнішнього боку.

Ешонай почала підніматися ними, тримаючись за запобіжний ланцюг. То був довгий, але знайомий підйом. Нога боліла, проте воєнна подоба дарувала неабияку витривалість — хоча й потребувала для підтримання сил більше їжі, ніж будь-яка інша. Тож командувачка легко вибралася нагору.

Як виявилося, решта членів П’ятірки вже чекали на неї — кожен в інакшій із відомих подоб. Ешонай була у воєнній, Давім — у робочій, Абронай — у шлюбній, Чіві — у спритній, а тихоня Зулн — у тупій. Поміж присутніх чекали й Венлі зі своїм колишнім шлюбувальником, який розчервонівся після довгого підйому. Спритна подоба добре придавалася для багатьох ретельних і делікатних занять, але особливої витривалості не забезпечувала.

Ешонай ступила на плаский дах колишньої вежі, де її обдало східним вітром. Стільців не було, і П’ятірка сиділа просто на голому камені.

Давім замугикав у Ритмі невдоволення. Коли в голові лунають ритми, випадкове спізнення майже виключене, тож присутні справедливо запідозрили, що Ешонай не поспішала на засідання.

Вона опустилася на камінь і, вийнявши з кишені самоцвіт зі спреном усередині, поклала той долі перед собою. Фіолетовий яхонт сяяв Буресвітлом.

— Мене непокоїть це випробування, — промовила Ешонай. — Гадаю, нам не варто дозволяти його продовження.

— Що? — запитала Венлі в Ритмі занепокоєння. — Сестро, не верзи дурниць. Воно потрібне нашому народові.

Спершись руками об коліна, широколиций Давім нахилився вперед. Його переважно чорну шкіру робітника там-сям цяцькували крихітні мармурові розводи червоного.

— Якщо це спрацює, ми зробимо колосальний крок уперед, наново відкривши першу з подоб прадавньої сили.

— Вони пов’язані з богами, — заперечила Ешонай. — А що, як обираючи таку подобу, ми запросимо їх повернутися?

Венлі замугикала в Ритмі роздратування:

— В давнину всі подоби походили від богів. Ми виявили, що спритна нам не зашкодила. То чого ж боятися буремної?

— Це не те саме, — заперечила Ешонай. — Як там співають у пісні — ану промугикай про себе… «Її настання — то ніч для богів». Прадавні сили небезпечні.

— У людей вони є, — заперечив Абронай.

Тілистий, кров із молоком, він був у шлюбній подобі, але контролював свої пристрасті. Ешонай ніколи не заздрила його статусу: з кулуарних розмов вона знала, що той надав би перевагу іншій подобі. Але решта шлюбувальників, на жаль, або не затримувалися в цій подобі надовго, або були занадто легковажні, щоб увійти до складу П’ятірки.

— Ешонай, ти сама звітувала нам, що бачила воїна-алетійця, який використовував прадавні сили, — повів далі Абронай. — І багато хто підтверджує таку інформацію. Приборкувачі сплесків повернулися до людей. Спрени знову зраджують нас.

— Якщо Приборкувачі сплесків повернулися, — зауважив Давім у Ритмі розважливості, — це може вказувати, що боги збираються назад у кожному разі. А коли так, то краще б нам підготуватися до зустрічі з ними. І в цьому сенсі подоби сили стали б нам у пригоді.

— Ми не знаємо, збираються вони чи ні, — заперечила Ешонай у Ритмі рішучості. — Нам узагалі нічогісінько не відомо. Хтозна, чи є в людей Приборкувачі сплесків — то міг бути Клинок честі. Тієї ночі ми залишили одного в Алеткарі.

Чіві замугикала в Ритмі сумніву. Її обличчя спритниці мало довгасті риси, а пасма волосся були зібрані ззаду в довгий хвостик.

— Дух нашого народу згасає. Сьогодні я зустріла кількох тупаків, які прибрали цю подобу, щоб забути про наше минуле. Вони вчинили так від страху, що інакше люди їх уб’ють! Вони готуються до того, щоб стати рабами!

— Я теж їх бачив, — зауважив Давім у Ритмі рішучості. — Ешонай, ми маємо щось удіяти. Ваші солдати такт за тактом програють цю війну.

— Найближчої бурі, — промовила Венлі, вдаючись до Ритму благання. — Я зможу провести випробування під час найближчої бурі.

Ешонай заплющила очі. Благання. На такий ритм нечасто налаштовувалися. Відмовити сестрі в цьому проханні було важко.

— Це має бути наше одностайне рішення, — сказав Давім. — Жодного іншого я не прийму. Ешонай, чи наполягаєш ти на висунутому запереченні? Бо інакше, щоб ухвалити це рішення, знадобляться багатогодинні дебати…

Та глибоко зітхнула, зголошуючись на рішення, яке визрівало в надрах її свідомості — на рішення, гідне дослідниці. Вона кинула погляд на торбину з мапами, що лежала долі поруч неї.

— Я погоджуся на це випробування… — промовила воєначальниця.

Неподалік її сестра замугикала в Ритмі вдячності.

— …Але за умови, — повела далі Ешонай у Ритмі рішучості, — що саме я примíряю нову подобу першою.

Будь-яке мугикання стихло. Решта членів П’ятірки витріщилися на неї.

— Що? — не повірила почутому Венлі. — Сестро, облиш! Це право належить мені.

— Ти надто цінна, — заперечила та. — Твої знання про подоби надзвичайно ґрунтовні, а результати відповідних досліджень великою мірою зберігаються лише у твоїй голові. Тоді як я — всього лише солдат. Коли щось піде не так, мною можна й пожертвувати.

— Ти наша остання Сколкозбройна, — втрутився Давім.

— Т’юд вправлявся у використанні моїх Зброї та Збруї, — заперечила Ешонай. — Про всяк випадок я залишу їх йому.

Решта П’ятірки замугикали в Ритмі розважливості.

— Це вдала пропозиція, — промовив Абронай. — Ешонай і сильна, і досвідчена.

— Але йдеться про моє відкриття! — заперечила Венлі в Ритмі роздратування.

— І ми тобі за нього вдячні, — відказав Давім, — але Ешонай має рацію: ти і твої колеги занадто важливі для нашого майбуття.

— Ба більше, — додав Абронай, — з твоїх слів чітко видно, що ти береш цей проєкт надто близько до серця. А от якщо Ешонай проникне в бурю і виявить, що з цією подобою щось не так, то зможе припинити випробування й повернутися.

— Це розумний компроміс, — підсумувала Чіві, киваючи. —