Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Пророчиця 📚 - Українською

Читати книгу - "Пророчиця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пророчиця" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65
Перейти на сторінку:
за містом — ефект, погодься, не той, — Зарудний помітно пишався собою. — Лишалося справу закрити, і спустили б її на гальмах. Тим більше, там про якесь пророцтво йшлося, у нас із нечистою силою не в’яжуться. Але тобі, Горілий, крутило в одному місці. Вдова Коваленкова тобі Олесю здала. Довелося продовжувати пророцтва, та й справу все одно будь-що згортати треба.

— Ти навмисне послав по сліду Бородулі саме Шполу?

— Кого ж іще? Ти ж його втягнув у цю тему, Горілий, ти. З Галиною я роботу провів анонімно, вона й так усього боялася…

— Чекай, ти голос змінював, артисте?

— Аякже! — і Зарудний одразу ж показав, як він це робив, заговоривши глухо та утробно: — Ну, а з деким із людей Момота теж відповідну роботу провів. Серед купи крутих охоронців завжди знайдеться боягуз, котрий злякається тиску начальника карного розшуку. Хто зі мною хоче сваритися? — голос знову став нормальним, Зарудний наблизився до Сергія ще на крок. — Бородулю теж я накрутив, щоправда, анонімно. Попередив — підозрюють і шукають. Тільки не міліція, а бандити. Він чомусь повірив, писок же в пір’ячку, я навмисно послужний список кожного попередньо вивчав, перш ніж ввести людей Нікітина в схему.

— Зі Шполою… як вийшло?

— Простіше, ніж ти думаєш, Серьожо. Він чітко виконував наказ — доповідати мені. Вирахував я Діму Голову як стукача вже давно, той особливо й не ховався. Підкинув інформацію, яку треба було передати Шполі. А коли Шпола засів біля будинку — дав знати Бородулі, що його пасуть, є наказ стріляти. Бородуля запанікував і, побачивши мужика в цивільному зі зброєю в руках, почав стріляти. Думав, ясна річ, що то — бандит. До того ж я розрахував із мінімальною погрішністю, коли «Беркут» наспіє. Ті раді старатися — поклали озброєного і небезпечного бандита. Переляканий і загнаний пацан обов’язково б дуло витяг. Я навіть не думав, що так усе складеться і Шпола, дружок твій, загине в бою. Бородуля, звісно, стріляв у Шполу зі свого пістолета, на який мав дозвіл як охоронець, а не зі зброї, що з неї застрелили Коваленка… Але то вже дрібниці — скажімо, застрелив Коваленка з «лівої» зброї, пістолет зразу викинув. Справа Коваленка, як ти правильно говорив, закривалася будь-що. Аж тут ти знову з якогось дива приперся до його вдови. Ну, довелося напружувати свої можливості. Тепер ти, салаго, зрозумів їх нарешті?

— Ти справді Демон, — промовив Горілий. — І пишаєшся цим. Так само, як Коля Коваленко пишався своїми нібито сміливими вчинками. Грався ти, Зарудний, для власного задоволення. Доводив заодно своїм покровителям-політикам, який ти сильний і розумний. Але, як я зараз бачу, це не головне. Ти ж усе це мені розказуєш — і сам від себе в захваті! Які складні схеми — підмінювати труп пророчиці на труп стукача!..

— Вбивство стукача, який прямо причетний до вбивства Шульги, простіше пояснити бажанням помсти, ніж убивство пророчиці. В хаті було два трупи, ти просто другого не помітив. Потім один із них зник…

— Де Олеся?

— Закопав. Обіцяю прикопати тебе поруч.

Різкий рух — і Зарудний уже стояв до Горілого майже впритул, пістолет націлений у голову, а ліва рука простягнута широкою долонею догори:

— Все з кишень, розумнику! БІГОМ, Я СКАЗАВ! Бо в покійника в кишенях ритися почну, хитрожопий ти мій!

Мерехтіло полум’я свічки.

Його хитали стрімкі протяги, та загасити вогник не могли. Швидше за все — не хотіли. Навіть за такого освітлення Сергій Горілий бачив перед собою чорне, чорніше за всі темні ночі світу, пістолетне дуло — і більше нічого, навіть високу постать Зарудного заступило. Чорнота вбивчого дула була дуже красномовною, красномовнішою за будь-якого оратора. Воно зовсім поруч, ізсередини тягне смертельним, могильним холодом.

— Ну! — повторив Демон.

Сергій аж надто швидко поліз рукою в праву кишеню куртки.

— Стій! Куди! Повільно, суко!

Рухи Горілого справді сповільнилися. Праву кишеню вивернув повністю, звідти випала тільки напівспустошена цигаркова пачка, тихо впала на підгниваючі дошки старої, вочевидь, ніколи не перестелюваної підлоги.

— Друга кишеня! Ворушися!

Ця виявилася порожньою.

— Штани!

— Знімати?

— Побалакай у мене! Кишені штанів!

Там теж не виявилося нічого, крім мобільного телефону. Горілий поклав трубку в долоню Зарудного. Ступивши на півкроку назад і про всяк випадок попередивши:

«Стій, де стоїш!» — підполковник натиснув на відповідну кнопку, зайшов у функцію «Меню», зробив іще пару маніпуляцій і промовив із неприхованим полегшенням:

— А я думав — помилявся. Телефончик тобі Нікітин підігнав. Він сам зізнався, можеш не думати, як відповісти. Апарат із дешевих, тільки тепер навіть у таких диктофон умонтований. І в тебе, мудак, він зараз увімкнений. Ти кого дурити хотів, чмо болотяне?

Горілий мовчав, сказати справді не було чого.

— Сам же мене демоном обізвав, — замість нього мовив Зарудний, — повинен був знати, сопляк: я такі речі на раз-два просікаю. Ще коли ти тут почав зі мною балачки, я вирішив: відразу не валитиму, послухаю. І бач — не помилився. Дурня він тут вмикає, грається, відверта розмова сам на сам, сповідуюсь перед ним! Теж мені, піп! Бач, теж погратися закортіло в дешевого детектива!

Всі ми себе кимось уявляємо, Горілий! Причому кимось дуже крутим: Коля Коваленко, ось пацан цей із банку. Тридцять скоро, а все одно — пацан, якщо все так, як ти кажеш, і він за тобою поперся чисто погратися. Весела нічна прогулянка, твою мать! Думав, запишеш оці мої одкровення, потім почнеш торгуватися. Ідіоте, ти б звідси по-любому не вийшов, навіть якби я не розгадав твій фінт із диктофоном! Тільки один звідси вийде, ясно тобі? Між іншим, молодець, добре тримався, коли про друга свого почув. Я гадав, ти на мене кинешся, як усякий щирий друг, аби в горло вчепитися. Тут би я тебе і… Ну, це все одно станеться. Смерть твою Олеся передвістила, її пророцтва збуваються, треба бути послідовним. Кругом марш, мордою туди, руки на стіну, ноги розсунув! БІГОМ!

Горілий покірливо, хоча й повільно, розвернувся, вперся руками в стіну, взявся зручніше, попробував машинально, чи спружинять у разі чого.

— Шкода, що тебе не знайдуть ніколи, як і відьму. Ти ж бо в розшуку — підкинув я своїм роботи. Тільки тут саме той випадок, коли мені вигідно ваше безслідне зникнення. Пророчиця — зайвий свідок, ти — взагалі суцільний головний біль…

Зарудний, коротко замахнувшись, щосили жбурнув телефоном об залишки старої сільської пічки, притиснув пістолетне дуло до Сергієвої потилиці.

— Ну, здається все, Горілий.

Той справді знав — усе, і закінчиться все просто зараз, він навіть не встигне порахувати

1 ... 64 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пророчиця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пророчиця"