Читати книгу - "Проби"

У цих студіях (маю на увазі історію) треба розглядати всяких авторів, байдуже, давні вони чи новочасні, чужі чи наші, аби вивчати речі, взяті з різних поглядів. Цезар найбільше заслуговує на вивчення; не лише задля пізнання історії, а й з огляду на нього самого: настільки він перевищує решту істориків, не поминаючи і Саллюстія. Справді, цього письменника я читаю з дещо більшою повагою і пошаною, ніж зазвичай читаються людські витвори: то бачу в його чинах його самого і пізнаю таємницю його величі; то відчуваю чистоту і недосяжний блиск його мови, в чому він перевершив не лише всіх істориків, як твердить Цицерон, а може, й самого Цицерона. Водночас він такий щирий в оцінках, коли йдеться про ворогів, що, за винятком фальшивого світла, в якому він виставляє свої лихі чини та свої плюгаві амбіції, йому можна закинути лише те, що він неохоче говорить про себе. Справді, чи звершив би він стільки великих справ, якби вкладав у них більше зусиль, ніж про це згадує.

Я люблю істориків або дуже простих, або добірних. Прості, які не домішують до матеріалу нічого власного, а весь труд і старання вкладають лише в те, аби зібрати все, що дійде до їхнього відома, і сумлінно занотувати всі події без просіювання та добору, залишаючи нам цілковиту свободу пізнати правду самим. До них, приміром, належить добрий Фруассар, який підходить до свого завдання з такою щирою простодушністю, що, допустившись помилки, не вагається принаймні її визнати і виправити в тому місці, де спіймав себе на ній. Він старанно передає нам навіть протилежні поголоски про одну й ту саму подію або суперечливі реляції, що до нього доходили. Фруассарів літопис — то сирий і необроблений матеріал, яким кожен може крутити, як йому заманеться. Справжні майстри уміють дібрати те, що заслуговує на увагу; вони потраплять із двох версій вибрати правдоподібнішу; виходячи з характеру владарів і з їхніх настроїв, вони можуть тлумачити їхні задуми і вкладати в їхні уста відповідні слова. Вони мають рацію, беручи на себе труд навертати нас до своїх оцінок, але, звісно, така місія до снаги небагатьом. Ті, хто стоїть посередині між цими двома групами (а вони — різновид найпоширеніший), усе псують: такі беруться розжовувати нам наші шматки, привласнюють собі право судити і частують нас власними фантазіями на історичну тему. Допустившись однобокої оцінки, вони вже не годні утриматися, щоб відповідно не перекрутити і не перевернути всієї оповіді. Вони відбирають те, що гідне уваги, але часто-густо затаюють якесь слово чи якусь характерну рису, куди повчальніші для мас. Вони опускають як речі неймовірні те, чого не розуміють, а іноді роблять це тільки через своє невміння щось висловити доброю латиною чи францужчиною. Хай вони сміливо хизуються своїм красномовством та дотепністю, хай судять, як хочуть, але хай і нам дають змогу судити по-своєму, хай не спотворюють своїми скороченнями та добором суті матеріалу, а пропонують його нам у повному обсязі зі збереженням усіх пропорцій.

Найчастіше вибирають для такого завдання (надто в нашу добу) вихідців з низів — з єдиною умовою, щоб вони мали вправну руку, наче наша найпалкіша мрія — повчитися у них граматики! І вони цілком слушно (адже їх найняли, власне, для того вони і виставляють на торг лише своє паталакання) дбають головно про цей бік справи. Тож-бо, вітійствуючи, вони пригощають нас усілякими чутками, зібраними на велелюдних площах та ярмарках.

Єдина добра історія — коли її пишуть ті, хто верховодив людьми, сам брав участь у подіях чи принаймні мав нагоду вести якісь інші подібні справи: саме такі всі грецькі та римські дієписи. Оскільки про ті самі події писало чимало самовидців (як велося за тих часів, коли і знання і доблесть були нерозлучні), то в оповідь могла закрастися лише мізерна похибка, викликана якимсь випадковим збігом обставин. Чого можна сподіватися від лікаря, що розводиться про війну, чи від бакаляра, що трактує про монарші задуми? Аби побачити, які сумлінні були в своїх описах римляни, досить навести один приклад. Азиній Полліон навіть в історії Цезаря викрив якусь недоладність, допущену через те, що той не міг устежити сам, живовидячки, за всім у своєму війську, і покладався на своїх підлеглих, які повідомляли неперевірені гаразд факти, або через те, що намісники не зовсім сумлінно оповіщали його про події в час його відсутності. На цьому прикладі можна переконатися, яка делікатна справа з'ясування правди, якщо при описі битви годі звірятися на реляцію того, хто нею керував, чи на розповідь вояків про те, що діялося навколо них, а отже, доводиться порівнювати, як на суді, покази свідків і враховувати всі спростування, навіть з приводу маленьких подробиць у кожному сумнівному випадку. Слід визнати: наші уявлення про наші справи спотворені. А втім, про те все досить докладно в тому ж дусі писав Боден.

Щоб хоч трохи запомогти своїй зрадливій пам'яті, такій ненадійній, що, беручи до рук книжку, я не раз гадав, ніби то якась нова, зовсім незнана мені річ, аж поки позначки на берегах упевнювали, що кілька років тому вона мене вже цікавила, — від якогось часу я завів собі звичку зазначати наприкінці кожної книги (йдеться про книги, призначені для разового читання) дату, коли я її дочитав, і побіжний відгук про неї, аби при нагоді бодай трохи освіжити в пам'яті враження та загальну думку, які склалися в мене про автора під час читання.

Ось що я занотував францужчиною якийсь десяток літ тому на своєму Ґвіччардіні (бо хоч би якою мовою книжки гомоніли зі мною, я завше звертаюся до них матірною моєю рідною): «Ось сумлінний історіограф, від якого, на мою думку, так докладно, як ні в кого іншого, можна довідатися про справжній підклад подій його часу; до того ж у переважній більшості з них він сам брав участь та ще як чільник. Немає жодної підстави, щоб він з ненависті, підхлібства чи самолюбства перекручував відомості: про це свідчать