Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1917"

По-третє, В.Ленін наголошує, що як вимога про автономію України, так і вимога про вільне відокремлення від Росії не може викликати заперечень не лише соціалістів, але й усіх демократів.

По-четверте, саме право на самовизначення аж до відокремлення і створення власної держави тільки й може бути найповнішою гарантією справді вільного об’єднання народів, дає змогу агітувати за їх державний союз.

По-п’яте, В.Ленін висловлює принципову позицію більшовицької партії, яка прагне до найтіснішого союзу робітників усіх націй проти єдиного фронту буржуазії. Проте шлях до такого союзу, на його переконання, лежить через повну добровільність об’єднання, забезпечення повного рівноправ’я, протиставлення класової солідарності трудящих єдності буржуазії різних націй.

Отже, торкнувшись конкретного питання, більшовицький лідер виклав основи національної платформи РСДРП(б) на шляху від буржуазно-демократичної революції до соціалістичної, показав, у чому полягала відмінність позицій справжніх демократів від псевдодемократів, псевдо соціалістів.

Не встиг В.Ленін закінчити статтю “Україна”, як до його рук потрапила кадетська “Речь” з новими нападками на справедливі вимоги українського народу. І вождь РСДРП(б) завершив працю такими словами: “Газета озлоблених буржуазних контрреволюціонерів, які напівзбожеволіли від люті, “Речь” шалено обрушується на українців, на їх “самочинне” рішення. “Вчинок українців” начебто “є прямий злочин проти закону, який викликає проти себе негайне застосування суворих законних кар”. В українському питанні, — зазначав автор, — додавати що-небудь до цієї вихватки озвірілих буржуазних контрреволюціонерів нічого. Геть контрреволюціонерів буржуазії! Хай живе вільний союз вільних селян і робітників вільної України з робітниками і селянами революційної Росії!”[394].

Кампанію безсоромного цькування українців підтримали партії меншовиків і есерів. Їх органи буквально переповнювалися гнівними матеріалами на адресу України. “Зрада”, “анархія”, “неподобство”, “розвал” лунало з їх шпальт.

І В.Ленін відгукнувся 17 червня в “Правде” новою працею “Україна і поразка правлячих партій Росії”. „В українському питанні, - зазначав автор, — правлячі партії Росії, тобто кадети, що мають більшість в уряді і всесильність капіталу в економіці, а потім есери і меншовики, що мають зараз явну більшість у країні (але безсилі в уряді і в економіці капіталістичної країни), ці правлячі партії всі зазнали явної поразки і притому в загальнодержавному масштабі і в одному з найбільших питань”[395].

В.Ленін переконливо довів, що угодовці мовчазно згодились зі всіма діями кадетів у Тимчасовому уряді: відмовою у пропозиціях автономії України, обрання населенням України одного представника центрального російського уряду тощо.

“Відмовлення в цих найскромніших і найзаконніших вимогах з боку Тимчасового уряду, — пише лідер РСДРП(б), — було нечуваною безсоромністю, дикою зухвалістю контрреволюціонерів, справжнім проявом політики великоруського “держиморди”, — і есери з меншовиками, знущаючись з їх власних партійних програм, терпіли це в уряді і захищають це тепер у своїх газетах! До якої ганьби впали есери і меншовики! Які жалюгідні викрути їх органів сьогодні, “Дела Народа” і “Рабочей Газеты”.

Хаос, сум’яття, “ленінство в національному питанні”, анархія — ось які вигуки дикого поміщика спрямовують обидві газети проти українців”[396].

В.Ленін у цій статті знову висловився на підтримку справедливих, законних вимог українців, вважав необхідним негайно їх задовольнити.

„Зовсім нічого страшного, ні тіні анархії і хаосу в рішеннях, ні у вимогах українців нема, — наголосив В.Ленін. — Поступіться перед ними, цими найзаконнішими і найскромнішими вимогами… Поступіться українцям — це говорить розум, бо інакше буде гірше, силою українців не вдержиш, а тільки озлобиш. Поступіться українцям — ви відкриєте тоді шлях до довір’я між обома націями, до братерського союзу їх, як рівних!”[397].

Такий же лейтмотив і ленінської замітки “Ганьба”, надрукованої “Правдою” у ті ж дні[398].

Ленінські статті “Не демократично, громадянине Керенський!”, “Україна”, “Україна і поразка правлячих партій Росії”, інші праці були схвально зустрінуті в Україні. Більшовики Харкова надрукували статтю “Україна” в “Пролетарии”, а Луганська — в “Донецьком пролетарии”. На сторінках “Пролетария” була опублікована стаття “Україна і поразка правлячих партій Росії”. Друкувалися й інші твори.

Більшовики прагнули ознайомити з положенням праць свого вождя якомога ширші маси населення. Так, один з більшовицьких агітаторів зачитав надруковану в “Пролетарии” статтю “Україна” на зборах селян села Михайлівки Лебединського повіту Харківської губернії. Селяни схвально зустріли ленінське слово[399].

Навіть лідери українського руху змушені були визнавати обґрунтованість прихильність ленінської позиції щодо України. Наприклад, орган Української соціал-демократичної робітничої партії “Робітнича газета” 20 червня 1917 р. передрукувала статтю В.Леніна “Україна”, відзначивши її спокійний, дружній тон, “дійсне бажання говорити як рівний з рівним, як вільний з вільним”. Поряд були вміщені матеріали з меншовицької преси, що відбивали великодержавні позиції їх авторів. Всю добірку газета подала під характерною назвою “Де справжній соціал-демократизм?”.

Значно уважніше стали ставитися до українського руху, його вимог і потреб більшовики Києва, хоча подолати специфічну позицію Г.Пятакова і його прибічників вдалося далеко не відразу. Лише 23 липня 1917 р. під час обговорення питання про УІ з’їзд РСДРП(б) екстрене засідання міської організації вирішило повернутися до обговорення національного питання. Зібранню було запропоновано дві резолюції — Г.Пятакова і VII Всеросійської конференції (це було зроблено О.Горвіцем). Більшістю голосів було ухвалено резолюцію Квітневої конференції більшовиків, тобто ленінську резолюцію[400]. Це мало істотне значення, проте зовсім не означало, що в практичній діяльності київські більшовики надалі не допускали відходів від загальнопартійної тактики, завжди здійснювали вивірені політичні кроки. Все це достатньо гостро сприймалося суперниками, використовувалося в революційному протиборстві і часом достатньо виразно позначалося на перебігу подій в Києві — в центрі діяльності українських партій, національно- визвольного руху.

Звісно позиція більшовиків в українському питанні викликала лють у таборі великодержавників. Тимчасовий уряд, який у ході липневих подій висунув проти В. Леніна, інших лідерів РСДРП(б) звинувачення в державній зраді й розпочав їх переслідування, не знайшов нічого кращого як приписати В. Леніну, як німецькому агенту, агітацію серед українських військовополонених у німецьких таборах за відділення України від Росії[401]. Це був грубий наклеп, оскільки В. Ленін відверто не один раз заявляв про те, що є палким прибічником єдності українських і російських робітників, вітав факти, коли серед українських полонених „близькість до великоросів брала гору”. Він завжди доводив, що українське питання може бути ефективно розв’язане лише на засадах повної демократизації життя у цілій Росії, в тому числі й гарантуванням кожній нації свободи відділення[402].

***

Головним завданням Української революції після появи Першого Універсалу стало впровадження в життя накресленої у ньому програми, тобто рух до реальної автономії в складі демократичної федеративної республіки Росії. Цілком логічним був перший, багато в чому